– Їздили на весілля до молодшого брата чоловіка, – розповідає двадцятисемирічна Єлизавета. – Ти уявляєш, батьки їм подарували на весілля … квартиру! Свекруха прямо на весіллі вручила ключі! Так, це було дуже ефектно, всі очманіли. А найбільше, напевно, ми з чоловіком. Я, звичайно, все розумію, і за молодих дуже рада … Але нам чомусь таких подарунків батьки не дарували …
Єлизаветі і її чоловікові – по двадцять сім. Родом вони з невеликого містечка. Разом приїхали підкорювати столицю – на батьківщині втрачати особливо було нічого. В принципі, про своє рішення не шкодують. У планах у молодих зараз вирішення житлового питання: живуть в орендованій кімнаті, посилено накопичують перший внесок. Справа рухається, хоча на практиці не так швидко, як розраховували.
Ситуація ускладнюється тим, що Ліза чим далі, тим більше починає замислюватися про дитину. Період такий, чи що – найкраща подруга при надії, ще дві по кілька років наполегливо лікуються.
Але про дитину в їх ситуації, вважає Ліза, не може бути й мови. Жити на одну зарплату з дитиною втрьох, не маючи своєї квартири – це треш. За найоптимістичнішими прогнозами, піти в декрет Ліза не зможе ще років п’ять. З одного боку, це не так вже й довго.
Начебто, їх з чоловіком вік дозволяє поки не турбуватися. І в той же час, якщо подумати, стає не по собі. Раптом почнеш планувати у віці за тридцять, і з’ясується, що потрібно ще лікуватися не один рік?
Чоловік, звичайно, заспокоює, вмовляє не засмучуватися, а вирішувати проблеми по мірі надходження. Зараз – з житлом, потім – з дитиною.
Хоча сам теж не в кращому настрої. Кращі роки життя вони змушені економити, щоб банально встати на ноги. Ніде не були, нічого не бачили, купують тільки найнеобхідніше, у відпустку їздять до батьків на малу батьківщину.
А після останнього відвідування і туди більше їхати не хочеться.
Брату, виходить, все, а її чоловікові – нічого? У нього ще молоко на губах не обсохло! Хлопцеві двадцять два, до сих пір ще вчиться. З дівчиною зустрічався зовсім недовго, менше року.
Одружитися зібралися спочатку ніби як через дитину, потім з’ясувалося, що ніякої дитини не буде. Проте молоді вирішили – весіллю бути все одно. А про дитину вони подумають згодом обов’язково. Одружаться і будуть планувати.
До того ж і квартиру для них батьки вже купили. Лізу цей вчинок просто приголомшив.
Не те, щоб Ліза чекала чогось від свекрів. Але все-таки прикро, коли старшому синові дарують шкарпетки і крем для гоління, а молодшому – ключі від квартири. Так, квартира маленька, однокімнатна, в глибокій провінції. Але – КВАРТИРА! Ті, хто десяток років поневірявся по чужих комірках, зрозуміють …
– А вам-то навіщо? – щиро знизали плечима батьки, коли Лізин чоловік вставив щось про те, що їм такі подарунки свого часу на весілля не дарували. – Ви, он, на столицю замахнулися! Там квартири не по наших грошах! .. Там – самі собі купуйте! .. І не заздріть. Вони – молода сім’я, дитинку планують. У вас-то все одно ні кошеня, ні цуценя …
Ліза не може впоратися з образою. Та й чоловік розгнівався, чого вже там. Що найдивніше – ображені і на брата в тому числі, і на його дружину – хоча молоді-то, по суті, не винні ні в чому.
А ви як вважаєте, чи мають рацію батьки, коли допомагають тільки одному з дорослих дітей?
За ідеєю, як правило, в сім’ї одна дитина більш пробивний і самостійний, другий же часто неудалий, невдачливий, бідний і хворий. Перший так чи інакше вирішить свої проблеми сам, а ось другий – далеко не факт. Допомогти хочеться того, кому потрібніше. І нехай перший не ображається – це батьківські гроші, батьки мають право витрачати їх так, як хочуть і допомагати тому, кому допомагають?
Чи правильніше в будь-якому випадку ділити допомогу порівну – нехай це не вирішить нічиїх проблем взагалі, а й зате образ не буде?
Або краще взагалі нічого нікому не давати, щоб не було ось цих розмов і підрахунків, кого більше люблять? Нехай молодь сама-сама, ні на кого не сподіваючись, вигрібає і встає на ноги. хто що заслужить, той те і отримає.
Нехай діти туляться по чужих кутках, а батьки будуть, як європейські пенсіонери, подорожувати і жити в своє задоволення – ніхто нікому не зобов’язаний, і ображатися ніхто ні на кого теж не має права. Ну а вже спадок потім поділять порівну.
Як повинні надійти мудрі і далекоглядні батьки?
Источник: http://pirooog.ru/odnomu-bratu-kvartiru-a-drugomu-krem-dlya-britya
