“Не важливо, що ми робимо. Важливо, як ми це робимо і відчуваємо при цьому задоволення, драйв, викид енергії і душевний підйом”

Життя – це задоволення

Я багато разів чула про феномен Айседори Дункан. Про її магію і всесвітню славу. Спершу в руки потрапила книга в чорно-білій палітурці. У ній описувалася історія легендарної танцівниці, яку навчила рухатися сама богиня Терпсихора. Вона виступала в стилі «вільного танцю», удочеряла дівчаток, відкривала притулки, мерзла в післяреволюційній Росії і відчувала божевільні почуття до Сергія Єсеніна.

На YouTube знайшла фрагмент її виступу і розгубилася. По сцені бігала боса жінка в короткій давньогрецькій туніці і підстрибувала, ніби на святі в дитячому садку. В її танці не простежувалося ні композиції, ні звичних “ан Дедал”, тільки, як стверджували очевидці, своїм виконанням вона просто вводила.

Кілька років тому на «X-Фактор» прийшов повний хлопчик на ім’я Сашко Порядинский. Звичайний сільський хлопчина в картатій тенісці. П’ята дитина в сім’ї. Він звик до фізичної праці і розумівся на заготівлі сіна. Звично годував поросят і підсапував картоплю. Від його виступу нічого особливо не чекала і навіть намилилась на кухню за бутербродом. І раптом він заспівав і прибив мене до місця. У його манері простежувалося стільки благородства і гідності, що просто захоплювало дух.

У нас у селі жила лікарка. Велика жінка з дивною зачіскою. Простувала з такою величчю, немов цариця в розшитій червоними алмазами сукні. Згодом в лікарняних кулуарах зізналася, що найбільше задоволення відчуває при появі хворого з нapивами:

– У мене навіть руки пітніють, як уявлю, що зараз почну це нapив розкривати і чистити.

Не важливо, що ми робимо. Важливо, як ми це робимо і відчуваємо при цьому задоволення, драйв, викид енергії і душевний підйом. Не у всіх процесах простежується явний результат. Наприклад, у домогосподарок. Вони днями миють, крохмалять, бланшують, але особливого результату немає. Як було чисто, так і залишається. Або ж лікар. Він цілодобово лікує, але хворих не зменшується. Витягнув одного, а на каталці вже наступний. Пекар щодня пече одні і ті ж ватрушки, пампушки і плетінки. До вечора від здоби не залишається і сліду. Двірник невтомно мете асфальт. Варто напружитися вітру, і той знову усипаний акацієвим цвітом.

Життя – це задоволення, і хтось його відчуває, поліруючи стільницю, приводячи в порядок газон, збиваючи білки для бізе або ремонтуючи дорожнє полотно. Збираючи конвалії або грузді. Мінячи шини або валюту. Піднімаючи гирі або шифер на дах.

Читайте також: «Не пручайся, дypепо, тут тебе ніхто не почує»: До лікаря Люба звернулася запізно, від сина відмовилася

Не кожному бути художником, який пише «Останній день Помпеї» або «Мідний змій». Не кожному складати «Травіату» і «Весілля Фігаро». Залишати після себе «Сагу про Форсайтів» і «Пані Боварі». Будувати «Каса-Батло» і хмарочос Бурдж-Халіфа. Відкривати закон Ома і Джоуля-Ленца. Єдине – кожному під силу знайти саме те заняття, яке зробить його щасливим.

Автор – Ірина Говоруха