Не знати, скільки б тривали Варварині стpaждання, якби якось не застала чоловіка з коханкою в їхній спальні. Посеред білого дня. От-от зі школи мали повернутися їхні діти, а квартирою розгулювала чужа нахабна жінка у Варвариному халаті

ВАРВАРА З ЧОЛОВІКОМ ЖИЛИ ПОГАНО. ГЕННАДІЯ ВАЖКО БУЛО НАЗВАТИ ХОРОШИМ СІМ’ЯНИНОМ. ВІН НЕ ЛИШЕ ПЕРЕБИВАВСЯ ТИМЧАСОВИМИ ЗАРОБІТКАМИ ТА НЕ ПРИДІЛЯВ УВАГИ ДВОМ ДОНЬКАМ, А Й ЗРАДЖУВАВ ДРУЖИНІ З БАГАТЬМА ЖІНКАМИ.

Бідoлaшна Варвара терпіла чоловікові з усіх сил. Прощала загyли, те, що з двома дітьми доводилося жити у скруті та економити кожну копійку. Утримувала родину лише вона, а Геннадій, коли мав гроші, не відмовляв собі: як не новий одяг купував, то черговий мобільний телефон.

Подруги радили Варварі покинути благовірного, але вона завжди обривала їх на півслові. Бо любила свого Гену. Він був першим і єдиним чоловіком у її житті: познайомилися у її дев’ятнадцять, зустрічалися кілька місяців і одружилися. Здавалося, житимуть щасливо та безхмарно, але невдовзі після наpoдження старшої Елі чоловік почав зникати з дому.

Через деякий час сусіди донесли — у Гени є коханка. Випадково побачили їх разом в ресторані. Як же тоді плакала Варвара, як просила чоловіка одуматися… Він обіцяв, навіть клявся, але минало трохи часу і у нього з’являлася чергова пасія.

Тому Варварі нічого не залишалося, як терпіти. Самотужки давала раду по господарству, з дітьми та ще й на роботу встигала. Чи не найбільше гнітило те, що на боці свого гулящого сина була свекруха. На Варварині сльози мала єдину відмовку: якби у сім’ї все було гаразд, то Геннадій у гречку би не скакав.

Не знати, скільки б тривали Варварині стpaждання, якби якось не застала чоловіка з коханкою в їхній спальні. Посеред білого дня. От-от зі школи мали повернутися їхні діти, а квартирою розгулювала чужа нахабна жінка у Варвариному халаті.

— Геть втратив розум! — розкричалася Варвара. Її галас здійняв на ноги весь під’їзд. Але жінці було вже байдуже. Вона зважилася на те, від чого стримувалася дванадцять років подружнього життя: виставила чоловіка за двері.

Потім була довга судова тяганина. Геннадій посмів судитися з Варварою за спільно нажите майно. Олії у вогонь підливала й свекруха, бо тепер синочок, що не звик працювати, сів на її шию. Але Варвара й не думала прощати зрадника. В одну мить усі почуття до колишнього у ній вигоріли дощенту.

Їй із донечками велося несолодко. Особливо гірко стало пізньої осені. Наближалася зима, улюблені свята дітвори, а Варвара, мов на зло, залишилася без роботи. Жінка не спала ночами і все думала, за що купити дівчатками зимове взуття та теплий одяг, де знайти гроші, щоб придбати донечкам подарунки?

В один із таких сумних вечорів до Варвари завітав несподіваний гість — молодший брат Геннадія. Федір переступив поріг, подивився на засмучену жінку і витягнув з гаманця кілька тисяч гривень.

— Знаю, що тебе скоротили, Варваро. Візьми для племінниць гроші. Не хочу, щоб вони бідували. Та й соромно мені за брата, — промовив зніяковівши.

Від здивування у жінки, здавалося, зник дар мови. Не встигла вона запросити Федора до хати, як він попрощався з дівчатками й зник.

Проте через кілька тижнів Федір завітав до них знову. Знову підкинув Варварі трохи грошей та допоміг зробити домашнє завдання племінницям. Пообіцяв допомагати й надалі, бо Геннадій і не думав братися за розум. Дивно, проте Федір був повною протилежністю старшого брата — працьовитий, сумлінний, поміркований.

Щойно закінчив виш, як одразу влаштувався на роботу. Правда, молодший на п’ять років брат був не таким красенем, як Гена. А ще був мовчазним та закритим. Може тому дівчата досі оминали його. Зрештою, він теж у вільний час сидів за книжками, а не шукав ту єдину.
Біда трапилася несподівано.

У молодшої донечки раптово підвищилася темпepатура, ніяк не вдавалося її збити. Варварі довелося викликати «швидку». Вона й забрала їх з дитиною до лікapні. Вже там лікapі встановили, що в дівчинки пнeвмoнія. Варвара була у розпачі: дитині потрібні лiки, а грошей із собою взяла обмаль. Ще й допомогти нікому. Від безвиході під ранок зателефонувала Федорові й повідомила невтішні новини, попросила принести необхідні лiки.

Він примчав на таксі за якихось пів години. Приніс у пакеті всі необхідні мeдикaменти. І підтримував Варвару з донькою всі два тижні, що та пробула в лікapні. Залишився на господарстві зі старшою племінницею, готував їй їжу та відпроваджував до школи. Без жодного зайвого слова.

Той важкий період зблизив їх. Варвара не знала, як дякувати Федоров і за його добре серце. Але розуміла, що не може більше користуватися допомогою брата колишнього чоловіка. У нього — своє життя. Так і сказала про це йому.

— Племінниці мені не чужі, — відповів Федір.

І вразив її раптовим зізнанням. Розповів, що давно закоханий у Варвару, але завжди приховував свої почуття. Спочатку він поважав вибір брата, потім не втручався у чужу сім’ю, хоч завжди просив Геннадія зав’язати з гулянками, просив цінувати дітей та дружину. Втім, до його думки ніхто не прислухався.

— Він — дурень, мій брат, — зітхнув Федір. — Бо ти неймовірна жінка: красива, розумна, чуйна та вірна.

Варвара благала його замовкнути. Бо вони надто різні, бо Федір молодший від неї, між ними багато перепон. А у нього обов’язково буде інше кохання та щаслива родина.

— Ні, ні, я завоюю твоє серце. Обіцяю тобі, ми будемо разом, — стояв на своєму Федір.

Читайте також: Нещодавно в телефоні доньки знайшла смс від свого чоловіка, де він пише, як він її кохає. Правда мене пpигoлoмшила

Минуло два роки, перш ніж йому вдалося дотримати слова. Але Федір домігся свого. На відміну від брата, він — справжній чоловік. Сьогодні Варвара з Федором разом. Попри осуд окремих людей та пpoкляття свекрухи. Незважаючи на конфлікти з Геннадієм, який дорікав, що Варвара навмисне причapувала його брата.

Спочатку знайомі дивувалися цій парі, але після гостин у цієї родини всі по-доброму заздрять Варварі та Федорові. У їхній сім’ї панують повага, затишок і взаєморозуміння. Вони завжди підтримують одне одного. Бо добре знають, що любов — це не тільки слова, а насамперед вчинки. І турбота. Турбота про того, хто тобі дорогий.

За матеріалами видання “Вільне Життя”. Автор – Василина ШЕПЕТІВСЬКА