Новорічний настрій або щастя приходить до тих, хто вміє чекати

Зараз вона, Ірина, щаслива. Їй 35, у неї чудова робота, люблячий чоловік і двійко прекрасних діточок – хлопчик і дівчинка. Все, як вона колись мріяла. Ірина взагалі була дивовижною, вона вірила і мріяла навіть тоді, коли здавалося б, нема на що і сподіватися. Можливо, це через те, що народилася Іринка в Новорічну ніч, і ця аура казковості не покидає її впродовж усього життя.

Кожного разу, коли наближаються новорічні свята, у Ірини більшає турбот, адже треба як слід підготуватися і до святкування Нового року і з розмахом відсвяткувати свій черговий день народження. І цього року, вона знову із розчуленням згадує, як одна з новорічних ночей подарувала їй справжнє диво.

Коли вона зустріла його, Станіслава, їй було 29. До того часу вона вже встигла собі зробити непогану кар’єру, закінчила медичний, працювала дитячим педіатром, дуже любила чужих дітей і мріяла про своїх. Вірила, що вони в неї будуть, але для цього потрібна особлива людина. Так, її чоловік, батько її майбутніх дітей, мусів бути особливим. Роки бігли, а вона чекала.

Станіслав з’явився в її житті випадково. Вона знала його як друга свого знайомого, який років зо п’ять був молодшим від неї. Кілька разів зустрічалися в колі спільних знайомих, колись, давно. В той вечір вона довго сиділа над паперами, які частенько приносила з роботи. Неочікуване повідомлення від Стаса «Привіт. Як справи? Може сходимо на чай?», зовсім збило її з пантелику. Роботи багато, але чому б і ні? Їй сподобалося пити чай в одинадцятій вечора, в кафе, з вікна якого відкривається вся панорама нічного міста. Часу було обмаль. Стас розказав, що вже кілька років живе в США. А вона зізналася, що вже кілька років не була в кінотеатрі…

На наступний день мрія Іринки про кінотеатр здійснилася. Виявляється, Стас уважно її слухав. А ще він зізнався, що стежить за подіями в її житті через соціальні мережі, і що вона давно йому подобається. Щось магічне таки відбулося в той перший вечір, бо далі події відбувалися з блискавичною швидкістю. Іринка незчулася, як безтямно закохалася, закохалася так, що земля йшла з під ніг. Стас, здавалося, теж закохався. Все, що відбувалося далі, було схоже на казку. Але казка швидко обірвалася, бо Стасу потрібно було повертатися. Тепер його життя було там, у далекому Нью-Йорку. А що робити далі? Розпачу Іринки не було меж. ЇЇ життя тут, а його – ні.

Відпустила. Полетів. І здається забрав всю її душу. Знайомі не впізнавали Ірину. Від завжди позитивно налаштованої дівчини не залишилося і сліду, була просто чорна тінь. Закрилася в собі, день відпрацьовувала на роботі, а ночами плакала, багато плакала. Не могла змиритися з цією несправедливістю: невже, після довгих років чекання, вона, нарешті зустрівши його, змушена його відпустити. Та й Стас з кожним днем писав все менше, киваючи на різницю у часі і на велику кількість роботи. А потім – і зовсім зник. Ірина ніби і розуміла все, але це не звільняло її від нестерпного болю, який ночами розривав її на шматки. І так майже цілий рік.

Читайте також: Вaжлива молитва, щоб правильно розпочати Новий рік

Здається, це був перший її Новий рік, якого вона не чекала і до якого вона зовсім не готувалася. В новорічну ніч вона сховалася від усіх у своїй невеличкій квартирі.Не хотілося нічого, не було бажань і мрій. Вона змирилася, але це її спустошило. 1 січня було багато друзів,гостей, привітань, подарунків. Серед гамору вона не зразу прочитала найважливіше повідомлення в її житті. «Привіт, малюк. Вітаю тебе. Я повернувся назавжди. Вибач, що змусив тебе чекати». Ірина не пам’ятає, як залишила усіх гостей і злетіла вниз, де чекав її Стас. В руках у нього було багато подарунків, але найважливішим було його рішення нізащо в світі більше не розлучатися.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram