Уникаючи скандалу та зайвих запитань написав коротку есемеску: «Їду на нічне полювання» і на цьому його безсовісна місія участі в сімейному житті закінчилася.
А Оля … напекла, наварила, святковий стіл накрила, бо ж як не як, двадцять років спільного життя, це вам не жарти. Хоча, пронеслися вони швидко, як ті грудневі хмари над головою…
Зустрілися вони на празнику в селі, де жила Оля. Їй тоді було усього сімнадцять. А Влад приїхав з міста до товариша-однокурсника із яким навчався в економічному університеті.
Це було на Дмитра. Листопад встеляв землю золотими килимами. В селі пахло медовими пізніми яблуками. Сільські музиканти грали запальних пісень, а Оля не могла відвести очей від високого, ставного красеня з пшеничним волоссям. А він її не помічав. Запрошував до танцю інших дівчат, то витанцьовував у колі, хизуючись майстерними рухами.
І лише коли свято біля опівночі завершувалося, Микола, який був Олиним далеким родичем, підійшов з Владом до дівчини, щоб познайомити їх. Коли Влад взяв її руку у свою гарячу долоню і легенько стиснув, Олине серце пішло в п’яти. Зачарувавшись ним, вона й донині залишається закоханим дівчиськом.
Через рік вони побралися. Двох донечок мають. У них вже свої сім’ї тепер, живуть окремо від батьків.
Оля з Вадимом побудували гарний будинок у передмісті, залишилися жити вдвох. Влад пропадав у банку, де працював директором філіалу, а Оля, так і не здобувши вищої освіти, закінчила курси перукарів і працювала в салоні краси.
Іноді жінці здавалося, що чоловік нею зовсім не цікавиться. За вечерею, як не в телевізорі, то в телефоні сидить, а вихідними – то на риболовлі, то на полюванні з друзями пропадає. Приходить пізно, напідпитку. Може й має когось… А що? Зараз модно заводити молодих коханок. Дружина нехай дім тримає в порядку, їсти готує, а чоловік, то наче квартирант. Раз в місяць оплату здійснює, приносячи зарплату.
А де ж його ніжність, увага, любов, квіти? Де? Що, сорокарічній жінці цього вже не потрібно? Ольгу аж перевертало від злості.
Я розлучуся з ним, – вирішила. – Буду краще сама жити, ніж так себе їсти. Знову ніч не спатиму, бо не можу без нього і все. Як та чорна хмара світ заступив.
Не спала. Телевізор дивилася. Плакала. Думала. Згадувала юність. Вино розкоркувала. Взяла телефон. Написала: «Більше терпіти не буду. Все закінчено.» Після крапки хотіла поставити якийсь «смайлик», але передумала. Коли стало сіріти – заснула. Не чула, як повернувся чоловік.
Коли розплющила очі, побачила на столі розкішний букет червоних троянд. А біля нього – торт, шампанське і ще щось в маленькій рожевій коробочці. Чоловік порався на кухні. Ольга кинулася до телефону. В есемесці після крапки стояло ще дві. У неї відлягло від серця…
Автор – Раїса ОБШАРСЬКА, за матеріалами видання “Наш День”
Фото ілюстративне Сергія Майстра
