Сусідка Галя, міцно тримаючи чашку чаю з ромашкою, зітхнула і, хитнувши головою, обережно почала розмову:
— Оксано, люба, ти вже прости мене, але не можу мовчати. Якось на душі неспокійно.
Оксана, яка сиділа поруч, відклала вишивку і подивилася на Галю з цікавістю:
— Щось трапилось? Кажіть прямо, я не з тих, хто в загадки грається.
Галя ще раз важко зітхнула і, ніби вагалась, потягнула час, роблячи ковток чаю.
— Ну, ти ж знаєш, я ж тобі тільки добра хочу. Але ось уже вдруге бачу твого Максима в компанії…— вона замовкла, шукаючи слова.
— В компанії кого? Галя, кажіть уже!— не витримала Оксана, злегка піднявши брови.
Галя опустила очі на чашку, ніби вона могла дати їй відповіді на всі питання світу.
— Дівчини. Молоденької такої, чорнявої, високої. От позавчора в парку на лавці сиділи, сміялись. Та й… він її за руку тримав
Оксана спочатку застигла, як статуя, а потім знизала плечима:
— Галя, ну що ви таке кажете? Може, це якась його знайома чи колега. Максим не такий.
Галя зітхнула ще глибше, відсунувши чашку:
— Ну я ж не просто вигадую! Давно тебе знаю, шкоди тобі не хочу. Але мені б оце спокійніше було, якби ти, знаєш, придивилася до нього. Бо так от бачити й мовчати… совість гризе.
Оксана відклала вишивку остаточно, обперлася на стіл і спитала вже суворіше:
— Ви впевнені, що це був Максим?
Галя кивнула:
— Та як же ж я його не впізнаю? Ще й у твоїй куртці, тій, що ти на день народження йому подарувала. Які тут сумніви? Щоправда, думаю, чи треба було мені взагалі це говорити. Але ти ж знаєш мене – чесність понад усе.
Оксана відсунула стілець і встала, ходячи по кухні.
— Галя, якщо ви вигадали чи переплутали щось… Ну, я не знаю, але Максим… він не такий. Ми ж разом уже п’ять років!
Галя зітхнула, спостерігаючи за її хвилюванням.
— Оксано, сонечко, я нічого такого не хочу казати, але, знаєш, ідеальних чоловіків не буває. Іноді… вони просто слабнуть перед спокусою.
Оксана різко обернулася до Галі:
— Досить! Ви мене зараз накручуєте. Максим – це інша людина. Він такий, що… що й подумати не міг би про чужоложе.
Галя похитала головою:
— Я б хотіла, щоб ти мала рацію. Але не шкодить перевірити. Зрештою, хіба це гріх – впевнитися у вірності свого чоловіка?
Оксана стиснула губи і довго мовчала, дивлячись у вікно. Галя, зрозумівши, що атмосфера напружена до межі, підвелася:
— Я піду. Ти подумай, але, будь ласка, не злостися на мене. Я просто хотіла тебе вберегти.
Оксана кивнула, але нічого не відповіла. Як тільки за Галею зачинилися двері, вона сіла на диван, взяла телефон і почала гортати контакти. Її пальці зависли над номером Максима, але вона не наважувалася зателефонувати. Зрештою, вона відкрила чат із подругою Настею.
— Настю, уявляєш, Галя каже, що бачила Максима з якоюсь дівчиною в парку. Я просто… не знаю, що й думати.
Настя відповіла майже миттєво:
— Ти серйозно? Оксано, заспокойся. Може, справді якась знайома. Або навіть просто співробітниця. Ти його питаєш?
— Ні, боюся. А раптом це правда?
— Заспокойся. Але якщо хочеш, перевір. Знайди привід з’ясувати. Я тобі допоможу, якщо треба.
Оксана, трохи заспокоївшись від підтримки подруги, вирішила діяти. Вона дочекалася вечора, коли Максим повернувся додому. Звичний запах його одеколону та спокійна усмішка мали б її заспокоїти, але слова Галі не давали їй спокою.
— Як справи на роботі? – невимушено спитала вона, накриваючи на стіл.
Максим зняв куртку і, обняв її:
— Як завжди. Трохи втомився. А в тебе як день?
Оксана довго дивилася на нього, намагаючись побачити бодай якісь сліди провини.
— Нічого цікавого. Галя заходила, чай пили.
Максим усміхнувся:
— Як завжди. Вона в тебе – справжня радіостанція. Що нового розповідала?
Оксана стиснула виделку в руці, ледь не проговорившись. Але вирішила почекати.
— Та нічого особливого. Плітки, як завжди.
Максим кивнув і повернувся до своєї тарілки. Оксана більше нічого не казала, але наступного дня попросила Настю допомогти їй. Вони разом вирішили простежити за Максимом.
Кілька днів по тому Оксана отримала підтвердження того, що побоювання Галі були небезпідставними. Вона побачила Максима на тій же лавці в парку, поруч з тією самою дівчиною, яку описала сусідка.
Максим сміявся, дивлячись їй у вічі, і обіймав її за плечі. Оксана стояла за деревом, стискаючи телефон, і намагалася зібратися з думками. Настя, яка була поруч, обережно торкнулася її плеча:
— Оксано, давай повернемось додому. Ти маєш вирішити, що робити далі.
Оксана мовчки кивнула. Вдома вона чекала Максима, сидячи на кухні. Коли він повернувся, вона глибоко вдихнула:
— Ми маємо поговорити.
Максим виглядав здивованим:
— Щось трапилось?
Оксана подивилася йому прямо в очі:
— Так. Ти маєш іншу?
Максим застиг на мить, потім посміхнувся:
— Що за дурниці? Хто тобі таке сказав?
Оксана більше не могла стримувати сліз:
— Я сама бачила тебе. В парку. З тією дівчиною. Максиме, скажи мені правду!
Максим опустив голову, але вже не заперечував. Його голос був тихим:
— Оксано, я… Я помилився. Це нічого не значить, я клянусь.
— Нічого не значить? А як же п’ять років разом? Як же наші плани, наше життя?
Максим спробував наблизитися, але Оксана відступила:
— Ні, Максиме. Ти зробив свій вибір. І тепер я зроблю свій.
Цієї ночі вона вирішила, що не пробачить його. Галя, дізнавшись про це, зітхнула:
— Ну, люба моя, іноді краще дізнатися правду, якою б болісною вона не була.
Оксана мовчки погодилася, розуміючи, що тепер їй доведеться починати новий розділ свого життя без Максима.
Автор: Олеся.