О, твоя величносте, Щастя, де ти???
Вона гналася за примарним щастям, а воно, ніби той в’юн, увесь час виверталося з її чіпких пальців.
Не здавалася, сторчма летіла за ним, а воно зиґзагами ковзало від повороту, до повороту і… десь зникало.
Їй залишався не приємний післясмак гоніння за примарою.
В такі моменти опускалися руки, не хотілося нічого…
Ставала дратівливою, злою, і свою злість зганяла на близьких…
Здавалося, що щастя має бути її, всупереч всім і всьому, та воно опиралося, вперто не давалося, а вона просто зобов’язана його мати, зобов’язана бути щасливою.
Проте, мрії залишалися мріями, і ніяк не матеріалізовувалися.
Кілька разів навіть навідувалася думка: “Та ну, його, те щастя. Он же ж люди якось і без нього живуть”.
Але за мить, вона вже струшувала головою, відганяючи дурні думки і налаштовувала свої радари на пошуки нових променів такого бажаного щастя.
І лише блисло, десь на горизонті його нове видіння, вона з новою силою кидалася в погоню.
Так минали роки…
Вона вперто не бачила свого маленького, тихого, мовчазного й зовсім непримітного, не блискучого, як ґлянець ЩАСТЯ.
А воно, оте тихе, і наче, аж прозое ЩАСТЯ, весь цей час, і щодня було поруч.
Та вона, мов одержима, все ганялася за своїм химерним витвором уяви…
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Автор: В.С.
