Обирай або я або твій хворий брат. Їх розлучила мати. Частина 1

У невеличкому сільському храмі починалося Причастя. Першим до Чаші підійшов Генадій, рудоволосий хлопець років двадцяти п’яти. Старенький отець Миколай посміхнувся. Він дуже любив Генку. Той був звичайним роботягою, простим, добрим і абсолютно безвідмовним.

В їхньому селі мало, напевно, було людей, кому він не позичив би грошей від своїх невеликих заробітків, не поправив двері або паркан, не допоміг полагодити машину, відвезти-привезти, копати, підфарбувати, попиляти і т.д. Ще Генка самовіддано і покірно доглядав за своєю матір’ю-iнвaлiдом, Антоніною Володимирівною. І, здавалося, зовсім цим не обтяжувався. Вони взагалі жили душа в душу – мати і син. Обидва руді, прості і дуже добрі.

Отець Миколай посміхався не тільки Генадію. До Чаші хлопець підводив хлопчика. На вигляд йому можна було дати років вісім.

– Причащається рaб Божий Василь. Відкривай ротик, не бiйся, – сказав він йому, як маленькому.

Той щось замугикав у відповідь і захитав головою. Хтось із дітей хихикнув, але на ньго цитькнули одразу:

– Не бiйся, все буде добре. Ну, давай.

Зрештою хлопчисько відкрив рот, а причастившись, заусміхався до вух, продемонструвавши характерну для цього віку «недостачу» зубів. Вони розвернулися і пішли до «запивки».

Читайте також:Мамочко, ти тільки живи довго, тому що я не знаю, як це, не чути твій голос у телефонній трубці, тому що я не знаю, як це без твоєї кухні, де ти мене годуєш вечерею і намагаєшся, щоб в будинку було тепло

Придивившись, найцікавіші парафіяни зашепотіли. У хлопчика, якого тут ніхто ніколи не бачив і якого чомусь привів на Причастя Генка, був синдром Дayна.

Ліду Генка любив з третього класу. До сих пір пам’ятає він, як перехопило подих, коли вчителька, тримаючи за плечі маленьку, худеньку, чорняву дівчинку, сказала:

– Діти, познайомтеся, у нас новенька учениця.

«Я виросту і одружуся з нею», – несподівано промайнуло в голові у рудого третьокласника Генки.

Навчався він у маленькому містечку в двадцяти кілометрах від свого села. Кожен день їздив туди на автобусі. Іноді з матір’ю, яка працювала на будівництві, іноді сам. Батько пoмeр, коли Генка був ще маленьким. А батька Ліди направили в те місто в виконком на одну з керівних посад. Так дівчинка опинилася в тому класі.

Йшли роки Вони спілкувалися, ходили з однокласниками в кіно, на пікніки, чиїсь дні народження. Але Ліда ніяк не виділяла Генку з дитячого натовпу. А він?

– А мені просто постояти поруч з нею було за щастя, – згадує він зараз.

Заради Ліди Генка записався на плавання. Хотів схуднути – він був тоді товстуном. Коли підріс – пішов в спортзал. І з часом перетворився на худорлявого симпатичного юнака. У якийсь момент вони стали дружити. Зблизив їх шкільний зоокружок, куди вони ходили. Обидва любили тварин і могли годинами спостерігати за різними мишами, хом’яками і рибками.

Генка часто проводжав дівчину до будинку. А одного разу, коли їм було років по п’ятнадцять, Ліда навіть запросила його зайти на чай. Він тоді сидів за столом і ледве дихав від хвилювання і захоплення. А Надія Сергіївна, мама Ліди, молода, красива і дуже елегантна жінка, розпитувала хлопця про його родину.

Хлопець простодушно розповідав і про батька, «який пuв і пoмep», про маму-кранівницю, про те, що живе в селі і допомагає їй «копати, сапати, садити город і годувати свиней». А ще про те, що, як і мати, хоче стати будівельником. Але вона наполягає на тому, щоб він, Генка, закінчив інститут. Він був такий щасливий опинитися раптом у Ліди в будинку, що не помітив здивованого погляду, який кинула на доньку Надія Сергіївна. Отямився від своїх мрій він тільки тоді, коли почув холодне ввічливе:

– Гена, напевно, тобі вже пора?

Продовження буде…

Джерело