На роботі її попросять попрацювати без вихідних – вона завжди погоджується, розуміє, що дедлайн горить, а ніхто крім дівчинки завдань цих не вирішить. По секрету кажучи, дівчинка думала, що тільки так і правильно. Мовляв, йдеш іншим людям назустріч – розвиваєш себе, ну і поводишся гідно, ти ж жінка.
Так прожила наша дівчинка так-сяк 35 років. І ось одного разу зважилася попросити підвищення на роботі. Тут казус і трапився. Начальниця, до якої дівчинка прийшла, мовила людським голосом: «Вірочко – нашу дівчинку так звали – ти, звичайно, співробітниця, яку ми цінуємо, з нами вже 5 років і час би тебе заохотити, але сама розумієш, у Ігоря Віталійовича весілля трапилася, скоро дитинка, напевно, намітиться – йому без підвищення не витягнуть, так що ти поки увійди в становище, потерпи, а потім вже якось і тебе підвищимо.»
В голові дівчинка за звичкою подумала: «Але ж і правда ж, треба піти Ігорю Віталійовичу назустріч». А потім щось клац, дзинь і мовить рот дівчинки, як ніби проти її волі: «Оксано Дмитрівно, я цінний фахівець, на якому ось уже п’ять років тримається 70% роботи нашого відділу і раз ви не готові привести у відповідність моє навантаження і мою зарплату, то, мабуть, прощавайте». І заява на стіл – хлоп.
А треба сказати, що дівчинку вже давно кликали у велику корпорацію на солідну посаду, а вона все сумнівалася-переживала: «Ну як же мої-то без мене, треба зважити на становище».
«Не увійшла в становище от і чудово!» – пробурчала дівчинка, набрала номер співробітника з тієї корпорації і вийшла за двері. А там захоплююче, нове життя.
Фото ілюстративне вільних джерел
