Мені 26 років. Майже 4 роки зустрічалася з хлопцем, готувалися до весілля. Я міська, а Роман живе в селі (пару кілометрів від міста, зовсім близько). Спочатку у мене були непогані відносини з батьками Романа, могла приїхати, провести гарно час. Але ця хороша обстановка тривала лише рік.
Ми з Романом знаходилися в будинку, а його батьки порались в той час по господарству. Я мила посуд після вечері. Роман зробив зауваження, що необхідно стерти крихти зі столу. Покрутившись, я зрозуміла, що жодної відповідної ганчірки під рукою немає, запитала, чим це зробити? Відповідь мене вразила: “Як чим?Тою ж ганчіркою, якою ти щойно мила посуд”. Я здивувалася: “Вона ж брудна”. “У нас так завжди робили”, – була відповідь від мого хлопця.
Варто сказати, що його батьки наполягали, щоб я жила з ними в селі, в одному будинку, мовляв, ми так жили і ви повинні. Ніхто з них не працює. Роман їздить на роботу в Польщу, тому його частенько немає дома, тобто по суті це я повинна жити з ними.
Але найбільше мене вразило не це. Щоб стати їхньою невісткою, я маю пройти випробувальний термін. Тобто пожити з пів року, щоб вони побачили, чи годжусь я до сільського життя.
Я Роману тоді сказала на цій кухні, що так справа не піде. Так, приводили в старі часи дівчину в будинок батьків, але в якості дружини, а не випробувальної домробітниці на пів року.
Мабуть, я голосно говорила, або літо і вікна були відкриті, але його мати у дворі почула цю розмову. З цієї хвилини і почалися проблеми. Вона взялася за сина з вимогою негайно кинути мене. Він відмовився. Тоді перейшла до активних дій. Мама Романа вийшла на моїх знайомих та родичів, і почала наговорювати дурниці на мене… Навіть згадувати не хочу, що я пережила.
Згодом Роман сказав, що поїде жити в місто зі мною. Вони це сприйняли так, як ніби це я його заставила, бо забираю їм з села єдину допомогу на старості літ. (Він в них єдиний син).
Згодом вони ніби й змирилися. Відгуляли весілля. Жили з моїми батьками, але відкладали на свою квартиру.
Одного разу, коли Роман повертався з Польщі, батьки його перехватили, і забрали всі зароблені важким трудом гроші. Сказали, що я марнотратка, а в них гроші на довше збережуться.
Мені було так неприємно. В той час, як всі мої подруги ходили до косметолога, масажиста і тому подібне, я з чоловіком збирала на квартиру, і мене ще сміють називати марнотраткою?
Після цього я поговорила з Романом і сказала, якщо ще хоч раз його батьки будуть втручатися в наше життя я подаю на розлучення.
Роман з цього часу дуже змінився. Він зовсім перестав спілкуватися з батьками. Все ніби й налагодилося, але мене мучить совість, як не як, але вони його батьки, тим більше, що скоро на світ з’явиться їхня перша онучка.
Дуже надіюсь, що вони змінять своє ставлення до мене, і в подальшому житті все в нас буде гаразд.
А як ви вважаєте, можуть люди в такому віці змінитися? Чи вже не надіятися?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
