Одного вечора Оля зателефонувала мені й з обуренням розповіла, що батьки відвернулися від неї, не хочуть розмовляти. Навіть батько ховається від неї в іншій кімнаті. Вона просто кричала, що вони невдячні, що вона їх взагалі не розуміє, вона ж думає про їхнє майбутнє

Ми дружили з Олею близько двадцяти років. Я помічала деякі дивні речі в її діях, але сприймала її такою, як вона була. Делікатно відхилялася від тем, де наші погляди й думки різнилися. Але один випадок просто привів мене до ступору.

Її батьки були живі на той час. З матір’ю Оля була не дуже близькою, але вона любила свого батька, який пережив війну. І він світився від радості, коли вона приїздила провідати їх.

Одного вечора Оля зателефонувала мені й з обуренням розповіла, що батьки відвернулися від неї, не хочуть розмовляти. Навіть батько ховається від неї в іншій кімнаті. Вона просто кричала, що вони невдячні, що вона їх взагалі не розуміє, вона ж думає про їхнє майбутнє.

Ось в чому справа. Оля приїхала в найманій машині до батьків і просила матір відкрити сарай у дворі. Мама здивувалася такому проханню, а подруга й каже: «Я купила вам з батьком пам’ятники зі знижкою! Так успішно. Там одна компанія збанкрутувала і розпродує все дуже дешево.”

Батьки дар мови втратили, втім як і я. Оля схопила ключі, вивантажили з чоловіком пам’ятники в сарай і задоволена пішла в будинок чай пити з пирогами. Але що б вона не запитала у батьків у відповідь була тиша. Потім вона почала дорікати батькам за їх відсталість від життя і невдячність.

Що ж, цього разу я теж не змогла змовчати! Які тільки аргументи я не приводила подрузі, що це й аморально і не правильно, завчасно. Навіть наважилася їй приклад привести, якби її діти підготували для неї пам’ятник за життя. Якби вона почувалася?

Ніякі доводи не допомогли. Ще і я виявилася недалекоглядна та не економна. Нехай так, але я не збираюся прощатися з батьками завчасно і тим паче купувати пам’ятники хоч і зі знижкою. Нашій дружбі прийшов кінець.