Одного вечора в двері її квартири подзвонили. На порозі стояла літня жінка з маленькою дитиною на руках. “Це Вовки твого дівка. Доньці моїй того, а сам того. Мені зять кримінальник не потрібен, “- випалила незнайомка і, розвернувшись, пішла

Любf була не щасливою жінкою. Ось ніби все у неї було – глибокий погляд оксамитово-карих очей, гарна фігура, розум і поступливий характер. Але не щастило – чоловіка не стало ще в молодості, а син Вовка виріс хуліганом і бовдуром.

Люба ніяк не могла зрозуміти, в який момент вона втратила сина. Чи то тоді, коли працювала на двох роботах, чи то коли засинала на ходу, не запитуючи ввечері у сина, як у нього справи. У п’ятнадцять років Вовка зв’язався з поганою компанією – грозою їх мікрорайону. А зараз, у вісімнадцять, як підсумок – путівка в місця не настільки віддалені.

Як риба об лід, билася Люба в безсиллі допомогти синові. Але грошей на хабар судді у неї не було, та й на хорошого адвоката теж. Мабуть, у інших фігурантів цієї справи вони були, так як з п’ятьох осіб засудили тільки Вовку. Дали хлопцеві цілих п’ять років.

Після суду жінка помітно знітилася і постаріла років на десять. Все, за що б вона не бралася, все валилося у неї з рук. Жити не хотілося. Красиві карі очі запали, як у баби.

Одного вечора в двері її квартири подзвонили. На порозі стояла літня жінка з маленькою дитиною на руках.

“Кого Вам потрібно?” – запитала Люба. “На”, – сказала та і протягнула Любі дитини. Та машинально взяла маленького в руки.

“Це Вовки твого дівка. Доньці моїй того, а сам того. Мені зять кримінальник не потрібен, “- випалила незнайомка і, розвернувшись, пішла.

А Люба від здивування була не в силах видавити з себе ні слова. Жінка зачинила двері і стала розглядати дитину, яка почала скиглити. Це була дівчинка, на вигляд місяців п’ять-шість. Вона очевидно була голодна та й підгузок давно вимагав заміни.

Люба не знала що робити. Зрештою, вона одягла дитину і побігла до найближчого супермаркету. Нашвидку накидавши у візок суміш і підгузки і пляшечку, жінка сплатила покупки і повернулася додому. Дівчинка жадібно наївшись, заснула.

А Люба сіла будувати плани на завтра. Вона згадала про свою двоюрідну сестра, яка працювала директором дитячого будинку і подзвонила їй. Тая приїхала негайно – занадто схвильованим був голос Люби по телефону. А коли почула і побачила докази батьківства Вовчика, сіла поруч. Думати, що робити.

До ранку план у сестер вималювався. Тая, як директор дитячого будинку, оформляє дівчинку заднім числом. Люба подає заяву про усиновлення. Тая допомагає з характеристикою, домовляється з опікою.

Через місяць дівчинка була вже вдома. А Люба оформила відпустку по догляду за дитиною. Сонечка була дуже схожа на Вовку в дитинстві.

Той же ніс, та ж усмішка. І кривляння ті ж. З появою внучки, а за документами дочки, Люба розцвіла. Дівчинка немов врятувала її від поганих думок, від самотності і невдачливості.

Через три з половиною роки Вовку випустили за хорошу поведінку. Люба зустрічала його з Сонечкою, яка уже помітно підросла. Вона з самого початку розповіла дівчинці, що є їй бабусею і що тато поки далеко, але любить її.

А потім вони щасливо зажили втрьох. Вовка сильно змінився. Влаштувався на роботу і щовечора поспішає додому, де його чекають улюблені мама і дочка.