Свекруха Ірина вирішила відверто поговорити з невісткою Оленою про її дітей.
Ірина була жінка з характером. Всі в селі знали її як таку, що любить сказати правду в обличчя, навіть якщо ця правда не дуже приємна. Олена, з іншого боку, була м’якою і дуже обережною жінкою. Вона намагалася уникати конфліктів, але вже не раз їй доводилось переживати за висловлювання своєї свекрухи, яка вміла поставити на місце кого завгодно, не соромлячись у виразах.
Олені завжди здавалося, що їхні стосунки з Іриною хоч і напружені, але терпимі. Вони навіть разом з готували обіди для родини і намагалися не сваритися. Однак, того дня все мало змінитися.
Вранці Олена збиралася на базар, і Ірина, як завжди, вирішила зайти до неї. Олена перебирала овочі для обіду, коли свекруха раптом різко проказала:
— Ой, я тут подумала, що твої діти… нагуляні. Мало того, що нагуляні — вони ще й викапенні як сусід.
Олена ледь не випустила помідор, який тримала в руках, і подивилася на свекруху здивованими очима.
— Що ви маєте на увазі? — запитала вона, намагаючись не видавати свого здивування.
Ірина не соромилася і продовжувала з таким виглядом, ніби це була найочевидніша річ на світі.
— Та не треба прикидатись! Я ж бачу, що вони нагуляні! Мала недавно до мене прийшла — така вже злісна, а от та маленька — ходить все така ображена. Це все наслідки!
Олена, абсолютно збентежена, намагалася зрозуміти, що за брєд її свекруха придумала, але слова «нагуляні» та «викапенні» все більше переконували її, що мова йде про щось дуже погане.
— Я не розумію… Ви маєте на увазі, що вони погані діти? — спробувала запитати Олена.
Ірина глянула на неї ніби з висоти свого досвіду і відповіла:
— Та ні, ну ти що! Я ж не кажу, що вони погані. Я просто бачу, що вони ростуть такими ж хитрими, як їхній батько. Ти не помітила? Ти їх обережно слухаєш, а вони вже планують, як на базарі вигідніше продати помідори!
Олена так і не змогла зрозуміти, але вирішила поки що не ставити запитання. Їй стало зрозуміло, що свекруха намагалася донести щось важливе, навіть якщо це не було зовсім зрозуміло.
Того ж дня, на обіді, Ірина раптом вирішила зауважити дітям, що вони теж, мабуть, «нагуляні».
— О, онуки, які ви всі нагуляні! І що тепер з вами робити? — голосно сказала вона, звертаючись до дітей, що сиділи за столом.
— Мамо, що ви маєте на увазі? — запитала Олена, відчуваючи, як червоніє від сорому.
— Ну, ось ці двоє, — вказала Ірина на двох онуків, — ви тільки подивіться на них! А ви що думали? Вони ж усякі диваки, а ще й до сусіда до того Віктора ходять! Що з ними робити? Викапалися вже на всі сто відсотків!
Діти на диво не дуже злякалися цього «погрому» й почали сміятися. Вони знали, що бабуся — така одна. І її причудливі висловлювання були давно в них на слуху.
— Бабо, ти що, таке придумала? — сказав 12-річний Павло, намагаючись посміятися з бабусиних слів.
Олена розсміялася, бо зрозуміла, що це все велика жартівлива ситуація. Вона взяла за правило не сприймати висловлювання свекрухи всерйоз. А що робити? Ірина завжди була особливою.
— Ір, ну нащо так налякала дітей, — сказала Олена, витираючи сльози від сміху. — Ти хочеш їм сказати, що вони викапенні? Вони ж просто звичайні дітки!
Ірина скривилася і відповіла:
— Я говорила не про дітей, я говорила про Віктора з сусіднього двору. Ви що, не помітили, як він їм шкарпетки приносить, коли я не бачу? У мене вже очі на лобі!
— Бабцю, якщо хочеш, щоб я більше шкарпеток не носив до сусіда, так і скажи, — підключився молодший онук Петро, вигадуючи новий витвір.
І всі розсміялися.
Якби вам довелося мати свекруху з таким характером, що б ви зробили? Як ви реагуєте на дивацтва старших родичів?
Автор: Орися.
