– Приїду за Іванною о восьмій, – писав Роман.
– Добре, – відповіла Оксана.
Оксана поклала телефон, забираючи сина з ліжечка. Він щойно прокинувся і почав плакати. Іноді Оксані здавалося, що він спочатку відкриває рота, а потім тільки очі.
Максима вона любила безмежно, як і свою старшу доньку Іванну. Та ось тільки тяжко було. Так, сидіти в декреті в двадцять і після тридцяти – абсолютно різні речі.
Оксана розлучилася зі своїм чоловіком Романом три роки тому. Останні роки їхній шлюб перетворився на рутину із взаємними претензіям І розлучення пройшло не зовсім спокійно.
Було багато закидів в обидві сторони, суперечки. Тільки заради доньки вони змогли порозумітися. Дійшли згоди, що Іванна живе у мами, але тато може її забрати до себе будь-якого дня. Звісно, якщо Іванна того захоче.
Найчастіше дочка була у батька у вихідні, але іноді він і у будні її забирав. Працював він часто з дому, тому йому було без різниці, коли проводити час із дитиною.
А два роки тому, за рік після розлучення, Оксана зустріла іншого чоловіка. І суперечки розпочалися знову.
Зрозуміло, що Роман ревнував. Хоч вони і розійшлися з дружиною, він виявився не готовим до того, що її особисте життя триватиме.
Знову посипалися закиди, Роман говорив, що не хоче, щоб його дочка жила з якимсь чоловіком. Навіть казав, що забере її.
Але Оксана все одно вийшла заміж трохи більше року тому. Вони з Іванною переїхали до Тараса, нового чоловіка Оксани, а після весілля Оксана дізналася, що знову при надії.
Не сказати, що це було заплановано. Оксана навіть не була впевнена, що хоче ще одну дитину. Але Тарас був дуже щасливий.
До Іванни новий чоловік ставився добре. Допомагав з нею, ніколи не дорікав Оксані за витрати на дочку. Навіть сам часом купував їй щось дороге.
Але, звісно, зрозуміло, що це не його дитина. А свою йому теж дуже хотілося. Тому новина про те, що у них буде своя дитина його дуже втішила.
Стосунки Оксани та Романа були рівними. Вони зайвий раз намагалися не перетинатися, бо мирно співіснувати в них виходило погано. Але під час зустрічі віталися, іноді перекидалися парою фраз.
Тарас багато працював. Він розвивав свій бізнес і цілими днями пропадав на роботі. Звичайно, коли він приходив додому, то намагався допомогти із сином, робив щось по хаті, навіть із уроками Іванні допомагав.
Але то була крапля в морі. Оксана не висипалася, ще й Матвій ріс дуже примхливим. Вона згадувала свій декрет з Іванною, та розуміла, що діти дуже різні.
З Іванною було просто, та й спокійнішою вона була. А може, все ж таки справа у віці, хто знає. Тоді Оксана була молодою, а зараз вже і поспати зайвий раз хочеться.
Але коли тато забирав Іванну, Оксана теж видихала. Знала, що її дочка відпочине з батьком, та й їй одній із сином простіше.
На цей раз Роман приїхав навіть раніше. Тарас ще не повернувся, Оксана була вдома з дітьми.
Зазвичай Роман навіть не заходить. Але цього разу в Іванни було багато речей, та й не встигла вона до кінця зібратися, чекала на тата трохи пізніше. Тому Оксана запросила Романа.
Як на зло, Матвій знову почав вередувати, і коли колишній чоловік увійшов до квартири, то одразу почув плач дитини.
– Привіт, – вийшла до нього Оксана, намагаючись заспокоїти сина. – Іванна збирається. Зачекаєш на неї?
– Зачекаю. Що він так плаче?
Оксана роздратовано глянула на колишнього чоловіка.
– Хочеться йому так, – буркнула вона. – Звідки я знаю? Іванна стільки ніколи не плакала.
Роман хмикнувши сказав: – Це тому, що батько Іванни спокійніший і врівноважений.
– Ну, звісно, – огризнулася вона. – Повір мені, ні.
– Так, виглядаєш ти не дуже, – зітхнув колишній, оглянувши Оксану з ніг до голови.
– А що тато? Де його носить?
– Працює, – відповіла Оксана, все ще намагаючись заспокоїти Матвія. А сама мріяла, щоб колишній із донькою пішов уже, а вона зможе хоча б частково видихнути.
– Господи, та ти його так не заспокоїш, – сказав Роман. – Дай мені його. Йди, заспокойся.
Оксана з недовірою подивилася на колишнього чоловіка.
– Серйозно? – обурився він. – Ти думаєш, що я не впораюся?
– Нічого такого я не подумала, – зніяковіла Оксана. – Мені просто незрозумілий твій порив.
– Порив мій простий: поки чекаю на доньку, я не можу слухати цей плач.
Оксана не стала довго відмовлятися. Віддала колишньому чоловікові свого сина, а сама пішла у ванну. Дуже хотілося вмитися водою, щоб прийти в себе.
Коли вона вийшла з ванної кімнати, то з подивом виявила, що Матвій не плакав. Він розглядав незнайомого дядька, який йому посміхався.
– Як це у тебе виходить? – похитала Оксана головою.
– Тому що твоя хвиля негативу за кілометр відчувається, – відповів він.
Нарешті, з’явилася Іванна, і, судячи з кількості речей, до тата вона зібралася не на один день.
Роман обережно передав Матвія мамі. У очах чоловіка був якийсь сум, якесь розчарування. Оксана не знала, з чим це пов’язано, але була вдячна Роману, що заспокоїв її сина.
Коли за три дні колишній чоловік привіз доньку додому, він знову увійшов до квартири. Був обід, вихідний день. Але Тараса знову не було вдома, знову поїхав працювати. Але обіцяв, що ненадовго.
– Ти знову одна? – Запитав Роман.
– Одна. Тарас працює.
– Ну-ну. Оксана проігнорувала сарказм колишнього чоловіка та сказала:
– Ти навіщо піднявся?
– Іванні допомогти речі донести – відповів чоловік.
Оксана вже збиралася покинути коридор, як Роман заговорив:
– Я зараз вільний, погода хороша. Давай з твоєю дитиною погуляю. Нехай душу на вулиці відведе. Та й Іванна зі мною пройдеться, бо на вулицю не витягнеш. Сидить цілий день у своєму телефоні.
Оксана здивовано подивилась на Романа.
– Тобі це навіщо? – запитала вона.
– Та не можу тебе такою бачити. Ти сама на себе не схожа.
Оксана хотіла образитись на його слова, але вирішила, що зробить це пізніше.
– А тобі що? Мої ж проблеми.
Роман зітхнув, а потім подивився на колишню дружину.
– Ось що ти починаєш? Я просто хочу допомогти. Так, мені важко прийняти, що в тебе вже інший чоловік, дитина від іншого. Але ти мені все одно не чужа. Та й хлопчик у вас гарний. Якщо не довіряєш, я поїхав додому.
Оксана засміялася, а потім кивнула.
– Якщо чесно, з радістю прийму твою пропозицію. Я б не відмовилася зайву годину поспати.
Роман разом із донькою вирушив гуляти з Матвієм. Оксана дуже хотіла поспати, але,сон не йшов. Тому що вона думала про Романа.
Після того, як вони перестали сваритися, у душі з’явилася якась сумна ностальгія. Що не вийшло, що не змогли порозумітися, що все могло б бути інакше.
Тільки в Оксані вона просто була, а Роману ще доводилось спостерігати, як продовжується життя колишньої дружини. Що має чоловіка, дитину, що вона живе далі. І те, що Роман запропонував допомогу, дуже багато важить. Це крок уперед.
Роман з дітьми повернувся за дві години. Оксані навіть вдалося подрімати.
– Ну тепер буде міцно спати, після прогулянки на свіжому повітрі, – сказав він.
Оксана підійшла до колишнього чоловіка і посміхнулася.
– Дякую, Романе.
– Звертайся. Колишній чоловік пішов, а Оксана вперше в житті спіймала себе на думці, що дуже хоче, щоб і його особисте життя склалося.
Адже Роман добрий. Він чудовий батько, чудовий друг, ось тільки для Оксани не став добрим чоловіком. Але це не лише його вина. І якщо він знайде ту, з ким йому буде добре, то вона щиро цьому порадіє.
Як би ви поставилися до того, щоб ваш колишній допомагав вам із дітьми?
Валентина Довга
