“Олексій мені чоловік, а не син. Йому вже 33, мені – 46, і ми 8 років разом”: Всі шукали в їхньому шлюбі якусь aнoмaлію, гидoтy і бpyд

Столики літнього кафе розташовувалися на широкому брусчатому пірсі. Хвилі обминали його, залишаючи на кромці дощок іскристу зелену піну. Бульбашки ніжно шаруділи, наче пошепки співали колискову. Олені Степанівні хотілося прикрити очі і подрімати в полотняному шезлонгу, поки їй запечуть щойно виловлену дораду, але шкода було відривати погляд від прибережного пейзажу: симпатичних катерів і затишних вілл.

А тут ще поруч присіли сусіди по готелю – ці приємні люди чимось інтригували її. Вона часто спостерігала за ними, і зараз, опустивши вії, поволі розглядала цікаву парочку, із задоволенням прислухаючись до діалогу.

Леді бальзаківського віку, як завжди, блискуче виділялась стильним вбранням: до довгого сарафана з легкого індійського батисту з великим смаком підібрані плетені сандалі. На потилиці скручена і прихвачена дерев’яною шпилькою товста коса. Обличчя не без зморшок, однак доглянуте і породисте. Трохи дорогої косметики, ніяких прикрас, крапля французьких парфумів.

Втім, і хлопчина непоганий – пишноволосий, стрункий, злегка смаглявий і кароокий. Олені Степанівні завжди подобався саме такий типаж. Просто пощастило, що юнак зовсім не схожий на світлошкіру матір, натуральну попелясту блондинку. Хоча і вона, безумовно, красуня.

У тому, що юнак – син елегантної дамочки, не доводилося сумніватися. До того ж в цьому переконувала підслухана розмова.

– Ти не поспішай, їж фрукти, пий каву, а я розвідаю щодо морських прогулянок, дорогою подзвоню татові.

– Льоша, і від мене йому обов’язково теплий привіт. Знаєш, наступного разу постараюся переконати його помандрувати з нами. Не бажає летіти на Адріатику – поїдемо куди захоче.

Хлопець чмокнув матусю в кокетливий завиток на скроні і помчав. Та, залишившись одна, трохи засовалася, влаштовуючись зручніше, при цьому мимоволі глянула на сидівшу неподалік жінку і посміхнулася.

– Доброго ранку і гарного відпочинку, – ввічливо промовила вона.

Ну нарешті-то незнайомка дала привід для спілкування! Цікава дама, відрізаючи їй шлях до відступу, поспішила відрекомендуватися:

– Вітаю! Я Олена. Проживаю в тому ж пансіонаті, що і ви.

– Аріна. Рада знайомству.

– Милий у вас хлопчик, прямо милуюся, – заторохтіла Олена. – По всьому видно: розумний, чудово вихований – тут вже ваша материнська заслуга.

– Дякую, приємно чути, – «мама» тихенько розсміялася. – Тільки я дружина Олексія, і він наче б то вийшов з хлоп’ячої пори – йому тридцять три. А мені сорок шість, – додала вона, вгадавши питання по піднятим бровам співрозмовниці.

Аріна бавилася, бачачи розгубленість нової приятельки.

– Медовий місяць? – зніяковіло мовила вона і почервоніла.

– Так запізно, ми вісім років одружені.

– Ах, так він. – не зумівши закінчити фразу, Олена завмeрлa, приклавши палець до губ.

– Альфонс? Hе дивуйтеся. Багато так чомусь думають, коли шукають обгрунтування нашому шлюбу. Коли Льоша зробив мені пропозицію, він вже мав солідну зарплату перспективного програміста і плюс до того невелику фірму, яку передав йому батько. Так ви, напевно, чули, як ми недавно говорили про нього. Чудовий літній пан. З деяких пір він iнвaлiд, через що більше не здатний тягнути бізнес, тому переклав справи на плечі сина.

У мене зі свекром бездоганні відносини. Так ось, продовжимо про те, хто в нашій родині кого утримує. Спочатку я викладала музику, заробляла копійки. Жила в однокімнатній на околиці. Вийшла заміж – пішла з роботи, на чому наполягав чоловік. Переселилася до нього в будинок. Даю приватні уроки обдарованим дітям. На це не прогодуєшся, так що матеріально я залежу від Альошеньки, а не він від мене.

– Послухайте, люба, – Лена нахилилася майже до її вуха, – у мене стаж псuхoтeрапeвта понад чверть століття. Як я зрозуміла, ваш Олексій ріс без материнської участі.

Аріна кивнула, приготувавшись вислухати те, про що їй твердили десятки знайомих тисячу разів.

– У нього серйозний комплекс, – продовжувала жінка. – У партнерці він шукає матусю, і його самостійність, якою ви пишаєтеся, не виключає психoлoгічнy хвoробy.

Аріна не збиралася сперечатися, заперечувати, наводити аргументи про те, що їй наплювати, на чому побудована її сімейна гармонія. Чому всi намагаються відшукати в їхньому шлюбі якусь аномалію, гuдoту, брyд? Мимоволі виникла думка-благання: «Ну давай же, коханий, рятуй мене з пазурів чергової настирливої ​​порадниці!»

І негайно ж до причалу підлетів витончений вітрильник, притулився до нього блискучим боком і заплескав білосніжними парусиновими крилами.

– Вибач, рідна, червоних вітрил не знайшов!

Читайте також: Свекруха-змiя усіляко дoпiкала Ользі і навіть житла позбавила. І тільки вмиpaючи зізналась, чому так поводилась

Забувши попрощатися з Оленою, Аріна підхопила пляжну сумочку і опинилася в сильних руках коханого, а потім – на палубі судна. Вітер широкою долонею підштовхнув корму, небо підвісило на ванти пару сонячних зайчиків, море відігнало від борта хвилю. Ці три стихії, давніші і мудріші, ніж люди, знали все про справжнє кохання.