Надворі була холодна осіння пора. Листя жовтіло й падало, під ногами хрустіла трава, а вітер приносив з собою запах дощу. У будинку для маляти було тихо, тільки час від часу можна було почути сміх чи кроки по коридорах.
Діти, звісно, не сиділи без діла, вони займалися уроками, малювали, готувалися до осінніх свят. Але все це здавалося їм лише частиною великої і дуже далекої повсякденності. Головне — вони мріяли про родину.
Завжди, коли приходили нові люди, в їхніх очах була надія. Надія на те, що сьогодні стане їхнім днем, що хтось із цих жінок чи чоловіків, котрі заходили в двері, заберуть їх додому.
Олена сиділа в кабінеті директора і хвилююче крутила в руках клаптик тканини. Вона була тут вже вдруге. Перший раз, прийшовши кілька місяців тому, вона ще не була впевнена у своєму рішенні. Тепер же, зі спокійною впевненістю в очах, жінка знала: сьогодні вона зробить цей крок.
— Ви готові? — запитала директорка, яка сиділа напроти неї. Це була жінка років 40-ти, з глибокими очима, які відображали всі труднощі її життя.
— Так. Я готова. — Олена глянула на неї і усміхнулася.
— Пам’ятайте, це важливо. Вибір дитини — це не просто формальність. Це рішення, яке змінить все ваше життя.
Олена кивнула. Вона знала, що це не буде просто. Але вона також знала, що це те, що вона повинна зробити. Вона не могла більше бути самотньою, їй потрібна була дитина, щоб заповнити порожнечу в її серці.
А от Інна не збиралася всиновлювати дитину. Її мета була інша — знайти себе. Дівчина не могла довго терпіти думку, що вона залишилася одна у цьому світі. Вона була вирвана з власного дому, коли ще була маленькою. Дівчина мала велике сподівання дізнатися хоч щось про своїх батьків.
Для цього вона влаштувалася на роботу в будинок маляти, щоб спостерігати за дітьми, пізнати їхні історії і, можливо, знайти свою. Вона не вважала це за велике рішення, але серце підказувало їй, що цей шлях дасть їй відповіді.
— Ти знову сумуєш? — запитала Ніну, одна з працівниць закладу, коли Інна заходила на кухню. Вона вмить відчула сум в її очах.
Ніна дивилася на Інну з розумінням. Вона добре знала, чому Інна так хвилюється, бо сама колись була в такій ситуації. Декілька років тому вона втратила свою матір, і тепер, як би не намагалася, вона так і не змогла дізнатися, хто її батько.
— Все буде добре. З великим позитивом відповіла Ніна. Інна важко зітхнула, але у її думці знову запалала надія.
Цього дня, коли Олена прийшла до закладу, вона не знала, що їй доведеться зіткнутися з кимось, хто шукав зовсім іншу правду.
Це було рано вранці, коли Інна вперше побачила Олену. Олена сиділа в коридорі, чекаючи на свою чергову зустріч з директором. Вона не звернула уваги на Інну, яка вже кілька разів проходила повз неї, аж поки та сама не зупинилася.
— Ви сюди за чим? — запитала Інна, присівши біля Олени.
Олена поглянула на неї, здивована.
— Я… Я хочу всиновити дитину, — сказала вона, знизивши голову.
Інна не очікувала такого відповіді. Це було більше, ніж просто цікавий погляд на жінку. Інна відчула розуміння цієї ситуації, навіть якщо вона сама не шукала сина чи доньку. Вона могла зрозуміти, як це важливо.
— Я тут працюю, — додала Інна, — я хочу знайти своїх батьків. Я з цього місця.
Олена здивовано поглянула на Інну. Здається, що ця зустріч, як випадкова, але для обох стала чимось більшим. Вони сиділи поруч, мовчки, кожен переживаючи свої думки.
— Ти… ти хочеш знайти своїх батьків? — запитала Олена, відчуваючи, що між ними виникає особливий зв’язок.
— Так, — сказала Інна, трохи здригнувшись. — Мені важливо дізнатися, хто я?.
Олена розуміла її, навіть не питаючи деталей. Щось, їх об’єднувало, навіть незважаючи на різні цілі.
Через кілька тижнів Олена знайшла маленького Андрія, сина, який став її світом. Він став тим, кого вона шукала, тим, кого вона хотіла взяти додому. Однак, її зв’язок з Інною не зник.
Інна так і не знайшла ймовірних батьків. Проте дівчина вже й не надто прагне цього. Адже тепер у неї появилася та сама людина в житті, яка її полюбила і підтримає в будь-якій ситуації. Це звісно Олена.
Їхні шляхи перетнулися, вони стали підтримкою одна для одної. Олена у ролі люблячої матері дорослої вже доньки а Інна – допомагала Олені по господарству і доглядати за тепер уже її молодшим братчиком Андрієм.
Автор: Віра Лісова
