В автобусі вона ще стримувалася, а коли пересіли у потяг – з її очей полилися сльози. Ми дивилися на Оленку й не могли зрозуміти, чим її так образив наш син. На наші запитання вона не відповідала, тому ми дали їй час виплакатися.
В той момент я хотіла виписати добряче синові, адже знала який він розбишака. Ми з чоловіком не могли справитися з Сергієм. Це ми винні, в якийсь момент упустили хлопця. Він набрався шкідливих звичок та поганих слів, майже не допомагав по господарству та зневажливо ставився до ближніх.
Але коли познайомився з Оленкою, він змінився. Ці зміни помітили не тільки ми, але й сусіди. Він позбувся шкідливих звичок, почав допомагати по господарству, влаштувався на роботу та знав, чого хоче у житті.
Ми знали Оленку як добру й принципову дівчину. Це вона так вплинула на нашого Сергія, і ми з чоловіком були їй вдячні.
Оленку ми вважали своєю, тому були впевнені, що вона його дочекається з армії. Вже через рік служби Сергія, ми вирішили їх розписати. Домовились з місцевим РАЦСом та поїхали до сина. Ми не очікували, що все так обернеться. Сергій настільки її образив, що вона вже не хотіла виходити за нього заміж.
Він сказав, що у неї за його відсутності міг хтось з’явитися й хотів перевірити, чи вона “чиста”. У той час соромно було одружуватися не дівчиною, але будувати стосунки без довіри ще гірше.
У потязі Олена заспокоїлась й розповіла що сталося. У кінці розповіді вона заявила, що заміж за нього не вийде і я її зрозуміла. Шкода, що я втратила таку невістку.
