Ольга і сама не зрозуміла як опинилася на підвіконні, а перед нею розчинене вікно. І тільки синове “Мамо не треба” повернуло її до життя

Ольгу кинув чоловік. Якось відразу. Вранці вона йшла на роботу, а чоловік як зазвичай ще дрімав в ліжку, так як його робочий день починався пізніше. А ввечері привівши молодшого сина з дитячого садка, і перевіривши уроки у старшого, виявила, що вже пізно, а чоловіка до сих пір немає вдома.

Стала дзвонити, а він трубку не бере. Серце завмерло. Ольга спробувала заспокоїться, і стала дзвонити його начальнику, але Сергій Ілліч теж трубку не взяв. Джерело

Тоді вона написала смс: «Ти де?». Відповідь, як не дивно, не змусила себе чекати: «Я так більше не можу, я пішов, поживу окремо.»

Ольга сиділа і дивилася на екран телефону, що він там не може, вона знати не хотіла і так все зрозуміло.

Все почалося п’ять років тому, коли народився молодший син Артем. Перш за все, хлопчик розвивався нормально, як годиться за віком. Єдине, що засмучувало і насторожувало Ольгу, Тьома не вимовляв звуки. Вірніше, плакав він як годиться, а ось замість агукання він мугикав. Коли йому виповнився рік, Ольга стала звертати увагу, що діти віку Тьоми вже вимовляють перші слова: мама, дай, на.

А син мовчав, тільки лише мукав коли щось було потрібно. Лікарі розводили руками, дитина здорова, розвиток в нормі. Заговорить, не хвилюйтеся.

Спочатку чоловік старанно займався з Тьомою, але коли він і в три роки не заговорив, кинув заняття. З сином став роздратований, все більше відштовхував його. Не грав з ним, і намагався не помічати хлопчика.

Ольга заняття не кидала, найбільшим її бажанням було почути голос сина.

Слідом за дитиною, чоловік став зривати злість на Ользі, звинувачував її в тому, що народила виpoдка.

Ольга намагалася поговорити з чоловіком, якось пом’якшити його, але він тільки більше злився. Про розлучення вона навіть і не думала, любила свого чоловіка сильно, сподівалася, ось заговорить Артем і все налагодитися.

А тепер чоловік пішов. Усе. Крапка.

В тумані пройшло три дні. Вчора, коли Ольга була на роботі, чоловік забрав речі, не тільки свої, але і деякі спільні. Виявила вона це ввечері. На питання старшого сина, де планшет, опустила голову на руки, хотіла заплакати, але сліз чомусь не було.

Читайте також: “Навіщо мені її краса і коса? Ми для Васьки нову хату збудували. Машину купили. Ні, не приведе він на моє підвір’я Софії! Бідної невістки мені не треба!”

Вночі стало зовсім тяжко. Думки одна страшніша за іншу кружляли в голові. Ольга і сама не зрозуміла як опинилася на підвіконні, а перед нею розчинене вікно. Ніч, свіже морозне повітря, до землі сім поверхів.

Один крок і все, нічого цього не буде. Раптом Ольга почула ззаду шерех і дитячий голосок: «Мамо, не треба!»

Ольга не вірячи своїм вухам, повернулась, зістрибнула на підлогу. Перед нею стояв Артем. Він повторив: «Мамо, не треба!»

Ольга обняла сина, пригорнула до себе і беззвучно заплакав.

В голові промайнула думка: «Тепер все буде добре!»

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram