Ольгу кинув чоловік. Якось відразу. Вранці вона йшла на роботу, а чоловік як зазвичай ще дрімав в ліжку, так як його робочий день починався пізніше. А ввечері привівши молодшого сина з дитячого садка, і перевіривши уроки у старшого, виявила, що вже пізно, а чоловіка до сих пір немає вдома.
Стала дзвонити, а він трубку не бере. Серце завмерло. Ольга спробувала заспокоїться, і стала дзвонити його начальнику, але Сергій Ілліч теж трубку не взяв. Джерело
Тоді вона написала смс: «Ти де?». Відповідь, як не дивно, не змусила себе чекати: «Я так більше не можу, я пішов, поживу окремо.»
Ольга сиділа і дивилася на екран телефону, що він там не може, вона знати не хотіла і так все зрозуміло.
Все почалося п’ять років тому, коли народився молодший син Артем. Перш за все, хлопчик розвивався нормально, як годиться за віком. Єдине, що засмучувало і насторожувало Ольгу, Тьома не вимовляв звуки. Вірніше, плакав він як годиться, а ось замість агукання він мугикав. Коли йому виповнився рік, Ольга стала звертати увагу, що діти віку Тьоми вже вимовляють перші слова: мама, дай, на.
А син мовчав, тільки лише мукав коли щось було потрібно. Лікарі розводили руками, дитина здорова, розвиток в нормі. Заговорить, не хвилюйтеся.
Спочатку чоловік старанно займався з Тьомою, але коли він і в три роки не заговорив, кинув заняття. З сином став роздратований, все більше відштовхував його. Не грав з ним, і намагався не помічати хлопчика.
Ольга заняття не кидала, найбільшим її бажанням було почути голос сина.
Слідом за дитиною, чоловік став зривати злість на Ользі, звинувачував її в тому, що народила виpoдка.
Ольга намагалася поговорити з чоловіком, якось пом’якшити його, але він тільки більше злився. Про розлучення вона навіть і не думала, любила свого чоловіка сильно, сподівалася, ось заговорить Артем і все налагодитися.
А тепер чоловік пішов. Усе. Крапка.
В тумані пройшло три дні. Вчора, коли Ольга була на роботі, чоловік забрав речі, не тільки свої, але і деякі спільні. Виявила вона це ввечері. На питання старшого сина, де планшет, опустила голову на руки, хотіла заплакати, але сліз чомусь не було.
Вночі стало зовсім тяжко. Думки одна страшніша за іншу кружляли в голові. Ольга і сама не зрозуміла як опинилася на підвіконні, а перед нею розчинене вікно. Ніч, свіже морозне повітря, до землі сім поверхів.
Один крок і все, нічого цього не буде. Раптом Ольга почула ззаду шерех і дитячий голосок: «Мамо, не треба!»
Ольга не вірячи своїм вухам, повернулась, зістрибнула на підлогу. Перед нею стояв Артем. Він повторив: «Мамо, не треба!»
Ольга обняла сина, пригорнула до себе і беззвучно заплакав.
В голові промайнула думка: «Тепер все буде добре!»
