Ольга завжди мріяла про кращу долю, ніж та, яку пропонувала їй її маленька сільська домівка. Вона була звичайною дівчиною з України, але з великими амбіціями та бажанням змінити своє життя.
Вивчивши кілька мов та отримавши освіту, Ольга вирушила за кордон, спочатку до Польщі, а потім до Німеччини, де її життя набуло нових обертів, повних несподіванок і старих знайомств.
“Ольго, ти точно впевнена, що хочеш поїхати?” — запитав її батько, коли вона вже збиралася.
“Тату, не хвилюйся. Я знаю, що роблю. Я поїду в Німеччину, щоб працювати, зібрати гроші, а потім повернуся додому. Мені треба змінити щось у житті, і цю можливість не можна втратити.”
“Ти хочеш залишити нас тут, а що буде з родиною? Я тебе розумію, але ти ж не молода вже, ще й без хлопця.”
“Та не переживай, тату! В мене все буде добре. Я повернуся, якщо не сподобається.”
Завершивши останні збори, Ольга виїхала. Вона не мала чітких планів, але відчувала, що життя в селі, навіть з усіма його простими радощами, не для неї.
Німеччина зустріла Ольгу зовсім не так, як вона собі уявляла. Проте вона швидко адаптувалася, знайшла роботу на заводі, а також оселилася в одному з житлових комплексів, де жили й інші іммігранти.
Життя тут було зовсім іншим — більш самостійним і складним водночас. Але найбільше Ольгу здивувало те, що одного вечора, під час прогулянки по місту, вона зустріла когось знайомого.
“Ольга?” — хтось зупинив її на вулиці.
Вона обернулася й побачила чоловіка, який, здавалося, був на кілька років старшим за неї. Це був Сергій — її однокласник, сусід з рідного села, з яким вона давно не бачилася. Вона не могла повірити, що зустріла його тут, у Німеччині.
“Сергій?” — здивовано запитала Ольга, ніби не могла повірити своїм очам.
“Ну що, не впізнаєш? Це я, Сергій. Пам’ятаєш, ми ще разом у школі сиділи на одних партах?”
“Як це можливо… Я навіть не знала, що ти тут живеш!” — відповіла Ольга.
Сергій посміхнувся. “Так, ось уже кілька років тут. Влаштувався добре, працюю в автомайстерні. А ти як?”
Ольга розповіла йому, як потрапила до Німеччини, що працює на заводі та почувається іноді самотньо, адже багато чого змінилося з того часу, як вона залишила село.
“Я тебе розумію. Але тут можна знайти багато чого — нові можливості, нові знайомства… Та й чому б нам не сходити десь разом?”
Вони домовилися зустрітися наступного дня. Протягом наступних кількох тижнів Ольга та Сергій почали все більше часу проводити разом.
Вони говорили про все — про дитинство в селі, про труднощі еміграції, про життя в Німеччині. Сергій був добрим, турботливим, і в ньому було щось знайоме, що заспокоювало Ольгу.
Вона почала відчувати, що між ними є щось більше, ніж просто знайомство. І ось, одного вечора, після чергової прогулянки, вони сиділи на лавці в парку.
“Ольго, я хочу зізнатися тобі в чомусь,” — почав Сергій. Ольга подивилася на нього з цікавістю.
” Ти давно мені подобаєшся, ще з тих часів, коли ми ходили в школу. Я завжди тебе чекав… я не вірю в те що відбулося і ось ми тут, у Німеччині, разом.”
Ольга була трохи здивована, але її серце стало битися швидше. Вона почала замислюватися, чи може це бути початок чогось більшого. Вона також відчувала щось до нього.
“І я… я теж починаю відчувати, що ти мені дуже близький. Я не очікувала, що зустріну тебе саме тут.”
З того часу їхні стосунки стали більш інтенсивними. Вони почали проводити ще більше часу разом, ділилися своїми переживаннями, радощами та переживаннями.
У Ольги в душі розцвітала надія, що, можливо, її життя все ж таки може змінитися на краще.
“Сергію, ти знаєш, я знову замислилась. Ти коли-небудь думав про те, щоб залишитися тут назавжди?” — якось запитала Ольга.
Сергій задумався. “Не знаю. Можливо. Але… якщо хочеш знати мою думку, я думаю, що для нас це може бути можливістю. Я завжди мріяв про родину, а ти — добра, розумна, і все мені в тобі підходить.”
“А як же твоє життя в Україні?” — запитала Ольга. ” Мені не важливо де бути і жити, головне разом з тобою. Я готовий зробити цей крок.”
Ольга замовкла на хвилину. В її думках боролися різні почуття. Вона, звісно, все ще думала про свої амбіції, про кар’єру, про те, як повернутися до України, але Сергій… Сергій став дуже важливою частиною її життя. Вона відчула, що готова до нових змін.
Через кілька місяців, після того як Ольга оселилася в Німеччині, пара зробила важливий крок: вони вирішили одружитися. Це рішення було для обох великим і серйозним.
Ольга не знала, чим саме зумовлений її вибір, але її серце підказувало, що це правильний крок. Вони відчували, що, незважаючи на всі труднощі та виклики, зможуть будувати спільне майбутнє в новій країні.
“Ольго, я хочу сказати тобі одне: я тебе люблю, і я готовий бути з тобою завжди.”
“Я теж тебе люблю, Сергію, і я знаю, що разом ми зможемо пройти через усе.”
Ольга почала нове життя в Німеччині, вийшовши заміж за Сергія, свого однокласника з рідного села. Хоч це рішення не було легким, вона відчула, що зробила правильний крок.
І хоча майбутнє залишалося невизначеним, Ольга була готова до нового етапу в своєму житті, адже тепер у неї була підтримка і любов — те, що, можливо, стало найголовнішим для неї в новій країні.
Батьки Ольги хоч і були не дуже раді що донька не повернеться, однак коли вони дізналися з ким планує одружитися і створити сім’ю то зраділи.
Адже Сергій, син їхніх сусідів ще в юнацьких роках як поїхав на заробітки так його і ніхто не бачив, Однак всі в селі його пам’ятали як доброго, спокійного та роботящого хлопця.
Вони дуже були раді цьому що нарешті Ольга не буде одна а до того ж ще, що обранцем її виявиться син сусідів, який точно буде для їхньої доньки вірним чоловіком та підтримкою у житті
Віра Лісова.