– Я не піду, – Оля вперто подивилася на матір, – Чого я там забула?
– Не “чого”, а “що”, – машинально поправила Ірина, і уточнила, – “Що забула”.
– Та яка різниця? Головне – суть, а суть у тому, що я не піду на це весілля ні за які пряники!
– Які ще «пряники»? – Ірина вирішила дотиснути дочку, і гнула свою лінію «дивакуватої матусі», – Ти в нас однією травою харчуєшся, он вже позеленіла вся! Якщо ти з’їси пряник, я, мабуть, відстану від тебе з цим, як ти говориш, весіллям!
Вона скоса подивилася на доньку, внутрішньо сміючись: побачимо, чия візьме, мене ніхто не вперто, навіть власна дочка, схожа на матір як дві краплі води, ну, хіба що на двадцять років молодша.
Ольга задумалася, навіть саме слово «пряник» викликало у неї підвищене слиновиділення: пряник хотілося нестерпно. Будь-який, хоч медовий, який чудово виходив у бабусі, хоч яблучно-лимонний, коронну випічку мами. Але ні, вона має витримати, два з половиною зайві сантиметри на талії мають зникнути до наступного четверга. Інакше вона не пройде цей чортовий кастинг, а Тьома, обмірявши її талію стрічкою, знову криво посміхнеться:
– Ну ти, матінко, розжиріла! Куди тебе приткнути з такими параметрами, макарони нашого хлібокомбінату рекламувати?
Олі не хотілося рекламувати макарони\! Їй хотілося бути як якась відома модель, яка підкорила світові подіуми і красувалася на обкладинках крутих журналів.
Тьома поблажливо сказав, модно проціджуючи слова крізь зуби:
– Ну хоч до 60 дотягни, чи що, а то клуша клушею!
Дівчина зітхнула, подивившись на матір:
– Інакше не відчепишся, так? Гаразд, піду. Але якщо якась тітка Аня чи тітка Маша затягнуть пісню, мовляв, нічого не їси, кістки стирчать, сядь на пеньок і з’їж пиріжок – я одразу піду!
– Домовилися, – несподівано поступливо погодилася Ірина, – Ніхто тебе чіпати не буде. Але й ти не сидиш з похмурим виглядом, немов ласку робиш.
– І як це в тебе виходить? – Оля встала, – Все одно свого досягнеш!
Вона вийшла з кімнати, а мати подивилася їй услід і задумливо пробурмотіла:
– Все, та не все. Ще б тебе їсти змусити …
Заміж виходила одна із численних троюрідних сестер. Оля з нею майже не спілкувалася, але хіба з матір’ю посперечаєшся, для неї споріднені узи були нбагато значущим у житті фактором.
…Весілля виявилося веселим. Ірині подобалося майже все, від шикарної сукні нареченої до щасливої фізіономії нареченого, вона отримувала щире задоволення від спілкування з родичами, брала активну участь у конкурсах. Не подобалося їй лише одне – настрій рідної дочки. Хоч Ольга і обіцяла поводитися добре, у неї це погано виходило. Гаразд, подумала Ірина, ще не вечір.
Молоді було багато, друзі нареченого активно фліртували із подружками нареченої. Дехто з хлопців намагався підійти до Ольги, адже та була однією з найсимпатичніших із присутніх дівчат. Але вона холодно всіх відшивала, в результаті від неї відв’язалися, зробивши закономірний висновок:
– Зарозуміле дівчисько!
І тільки один хлопець, якого всі звали Гаріком, не залишав спроб розворушити Олю, надто вона йому сподобалася:
– Слухай, ти що така зла?
Але незабаром і йому набридло, сенс битися чолом об стіну?
Ведучий оголосив, що зараз наречена кидатиме букет. Сміливі дівчата стовпилися юрбою, і серед них – Ірина. А що, подумаєш, сорок один, вона ще ого-го, фору будь-якій молодій дасть! І ось наречена кинула букет, дівчата, заверещавши кинулися до нього, але… Іра підстрибнула вище за всіх, чи даремно колись грала за баскетбольну команду університету? Невловимий рух кінчиків пальців, і букет, змінивши траєкторію полетів прямо до Ольги, що сиділа за столом, тюкнувши ту прямо по голові.
Така ситуація нікому не сподобалася, навіщо букет цій буці, яка й не посміхнулася жодного разу за вечір, і взагалі не прагнула його зловити. Але весілля покотилося далі, інцидент був забутий. Коли Ірина вкотре кинула погляд за стіл, де сиділа дочка, то на місці не виявилося. Зник і букет, чому Іра чимало здивувалася: невже взяла? Потім вирішивши, що Оля дівчинка доросла, і контроль зайве, жінка вирішила відпустити ситуацію.
Тим часом Гарік йшов коридором ресторану, шукаючи відповідне місце, куди можна буде пізніше сховати вкрадену наречену. Раптом він почув ридання, такі гіркі, що він ні хвилини не сумніваючись, штовхнув двері. Прямо на підлозі сиділа та сама недоторка Ольга, яка йому так сподобалася на початку вечора. Першим поривом було вийти, але хлопець переборов себе:
– Ти чого сльози ллєш, образив хто?
Дівчина нічого не відповіла, заплакала ще сильніше. Гарік сів навпочіпки:
– Та що з тобою?
Ольга щось пробурмотіла, і йому здалося, що він не дочув:
– Що?! Так повні столи, їж, чого хочеш!
– Не «чого», а «що», – Оля намагалася взяти себе в руки.
– Чччого? – Гарік заляпав віями, які, на подив Ольги, виявилися зовсім дівчачими, пухнастими і довгими.
– У мене мама філолог, вічно мене виправляє, – раптово пустилася в пояснення Оля, – Якби вона тут, неодмінно сказала б «їж, що хочеш», а не «чого».
– То я правильно почув? – Гарік уважно подивився на дівчину, – ти сказала, що хочеш їсти? Чому ж тоді не їси?
– Я на дієті. Мені за п’ять днів треба схуднути, розумієш? Я і на весілля йти не хотіла, мама практично змусила.
– З глузду з’їхала? Куди тобі худнути? – Гарік підвівся і рішуче промовив, – Нікуди не йди, я зараз.
Оля знизала плечима, мовляв, куди я подінусь, у такому заплаканому вигляді? Через якийсь час хлопець повернувся. В одній руці він мав велику тарілку з різними смаколиками, у другій – виделку та пляшку вина.
– Не знаю, що ти любиш, узяв усього потроху. І вино, напівсолодке, любиш таке? Тільки склянку не взяв.
– Я все люблю, – несподівано зізналася дівчина, – Я взагалі їсти люблю.
Спочатку несміливо, потім все сміливіше, вона почала їсти.
– Я зараз принесу келихи, – Гарік знову підвівся, але Оля замотала головою:
– Не треба, давай так пити.
Так вони сиділи на підлозі, пили по черзі. Відпивши ковток, Гарік витирав горличко хусткою, і передавав пляшку Олі. Отримуючи пляшку назад, він шийку не витирав, і Олі це навіть сподобалося.
– Так навіщо тобі дієта, я не зрозумів, – Гарік запитально глянув на дівчину, – Я такої красуні взагалі ніколи не бачив!
– Я хочу стати моделлю, – зізналася Оля, – наступного четверга відбір, а кастинг-директор сказав, що в мене талія на два з половиною сантиметри ширша, ніж треба, розумієш?
– Ні, не розумію. Ти чудово виглядаєш, тільки… – він пом’явся, – Ти не образишся? Тільки зла якась.
Оля, сита і трохи п’яна, блаженно посміхнулася:
– Будеш тут злий, коли цілими днями тільки про їжу і думаєш… Ой, здається, я вже п’яна. Ходімо танцювати?
Гарік допоміг дівчині встати, вони пішли до дверей і раптом вона схаменулась:
– Ой, букет забула. Уявляєш, упав просто на голову. Це стало поштовхом для того, щоб я розплакалася. Подумала… Тільки не смійся, гаразд? – І побачивши, що хлопець згідно кивнув головою, повільно, буквально по складах промовила, – Подумала, а чи смачний він…
…Ні на який кастинг у четвер Оля не пішла. Так і сказала матері:
– До біса! Модельний бізнес не для мене, я їсти хочу! І взагалі, мене Гарік у четвер запросив у кіно!
Ірина приховала тріумфальну усмішку від дочки, але коли та втекла, подзвонила двоюрідній сестрі, матері недавньої нареченої, і дала волю почуттям:
– Все склалося набагато краще, ніж я розраховувала! – Вона подумала і додала, – Сподіваюся, і політ букета не дарма скоригувала!
PS. Для любителів хепі-ендів додам: Оля та Гарік одружилися через вісім місяців після знайомства.
