Ольга сиділа на кухні, тримаючи в руках чашку холодного чаю, не в силах відірвати погляд від дверей. Вона не могла заспокоїтись.
Всі думки, які накочувались на її свідомість, були неспокійними і важкими. Життя її доньки, Світлани, здавалось, порушене назавжди. Усе почалося кілька тижнів тому, коли Ольга випадково дізналася про зраду зятя.
Вона не мала жодних підозр до цього моменту. Він здавався їй надійним, турботливим чоловіком, який любить її доньку, та намагався забезпечити їхню родину.
І Світлана завжди говорила, що з ним все добре. Однак одного вечора, коли Ольга приїхала до доньки без попередження, вона застала його коли той розмовляв по телефону з іншою жінкою. Його слова були такими, що Ольга не могла зрозуміти.
“Я скоро буду. Ти пам’ятаєш про нас?” — це були перші слова, які вона почула, підходячи до дверей.
Ольга відчувала, що це не просто друзяки, не просто знайомі — це була інша жінка. Вона не знала, чому так сталося. Ольга вирішила не влаштовувати сварки, не з’ясувати все одразу, бо розуміла, що це може тільки зашкодити. Вона тихо вийшла, не привертаючи увагу.
Ні, вона не могла мовчати. Вона повинна була поговорити з донькою. Кілька днів по тому, коли вони сиділи за обіднім столом, Ольга відчула, що настав час. Донька була у своїх думках, проковтуючи обід без особливого ентузіазму. Ольга мовчки спостерігала за нею і намагалася зібрати думки в голові.
“Світлано, я хочу з тобою поговорити”, — почала Ольга, її голос був тихим, але в ньому вже чути тривогу. Світлана підняла погляд і усміхнулася, але посмішка була бездушною, ніби натягнутою.
“Про що, мамо?” — запитала вона, нічого не підозрюючи.
“Про твого чоловіка”, — Ольга глибоко вдихнула, намагаючись знайти правильні слова. — “Я знаю, що він тобі зраджує.”
Світлана застигла, її обличчя відразу стало холодним, ніби вона не розуміла, що мати має на увазі. Вона поклала виделку і не відповіла.
“Я… я бачила, як він розмовляє з іншою жінкою. Я знаю, що він тобі зраджує, Світлано”, — Ольга ледь не заплакала, розповідаючи це своїй дочці.
Світлана мовчала. Її погляд був порожнім, а в очах було щось незрозуміле, як холодний камінь, що не піддається жодному впливу.
“Мамо, це не так”, — нарешті тихо сказала вона.
“Як це не так? Я все бачила та чула. Ти не можеш цього не бачити!” — Ольга була вражена. “Ти ж не можеш все приховувати. Чому ти не розмовляєш з ним?”
Світлана підняла погляд і гірко усміхнулася.
“Мамо, я сама давно знаю про це. Але це ще не найгірше”, — її голос був ледве чутним, але в ньому було щось таке, що змусило Ольгу замовкнути.
“Що ти маєш на увазі?” — запитала Ольга. Світлана довго мовчала, а потім з гіркотою сказала: “Я теж маю іншого.”
Ольга не могла повірити своїм вухам. Вона почала хапати повітря, і їй здалося, що світ обрушився. Як це? Її дочка, її маленька Світлана, яка завжди була такою чесною і щирою, могла зрадити чоловіка?
“Як? Що ти кажеш?” — Ольга запитала з невимовним подивом у голосі.
“Я не знаю, мамо”, — Світлана похитала головою, якби шукаючи пояснення сама собі. — “Мені важко про це говорити, але… це сталося. Я зустріла іншого чоловіка. І я не знаю, як бути.”
Ольга не могла зрозуміти, чому її дочка робить такі помилки, чому вона не розуміє, що зрада — це не тільки фізична зрада, це ще й розрив довіри, те, на чому будується сім’я.
“Ти розумієш, що ти робиш?” — запитала Ольга, ледве стримуючи сльози. — “Ти не тільки ображаєш його, ти руйнуєш себе. Ти не можеш так поводитися, Світлано!”
“Я знаю”, — відповіла вона, але її голос звучав все тихіше, немов вона вже не могла втримати свої емоції. — “Я знаю, але я не знаю, як бути. Усе заплуталося, мамо.”
Ольга почала плакати. Вона не могла нічого сказати. Вона хотіла допомогти, але в той же час відчувала, що її слова не матимуть жодного значення. Що тепер залишилося? Як допомогти доньці, яка сама заблукала в лабіринті своїх почуттів?
Після того вечора Ольга більше не могла заспокоїтись. Вона переживала за Світлану, за її вибір, але в той самий час вона не могла не відчувати розчарування. Вона пам’ятала, як їй сама донька говорила, що ходити на літо не можна, що це найгірше, що може статися в родині.
Вона пам’ятала, як вчила її про любов, про довіру, про чесність. Як тепер усе це розвалилося? Як допомогти доньці, коли вона сама заплуталася в своїх почуттях і рішеннях?
Світлана вирішила залишити все на деякий час. Вона не зверталася до матері за порадою більше, і навіть у своїх розмовах з чоловіком почала відчувати відстань. Вона не знала, кого вибрати — законного чоловіка чи іншого.
А Ольга зрозуміла, що нічого не можна зробити, якщо Світлана не хоче змінювати своє життя. Вона могла тільки емоційно підтримати її, і чекати, поки її дочка сама знайде шлях до себе.
Олеся Срібна
