Он там на тумбочці папка. У ній всі документи. Це не оригінали, копії. Можеш взяти. Вивчи на дозвіллі. Все майно належить мені, а ти до Люсеньки йдеш з порожніми кишенями

– Хочеш, я вгадаю, про що ти мрієш, – запитала дивно жвава Віка чоловіка прямо з порога.

Микола з подивом на обличчі і з відкритим ротом стояв в кінці коридору. Він був злегка спантеличений несподіваним запитанням.

У правій руці чоловік тримав телефон, лівою поправляв кухонний фартух. По квартирі дефілював аромат смаженої картоплі, такої, яку умів готувати лише він один, і чогось м’ясного. Джерело

– Чому ти мовчиш, не хочеш стати щасливим, – запитувала дружина з сарказмом у голосі, що було їй зовсім не властиво. – Справа в тому, що я готова виконати це заповітне бажання, як золота рибка. Але тільки одне.

– Ти отримала спадок від дядечка з Америки?

– Хіба цього тобі хочеться найбільше? Ні милий. Я про твою коханку, Люсеньку, якій ти обіцяв дати мені відставку, сьогодні, зараз. Адже у вас така неземна любов. Так ось, я згодна відпустити тобі до неї. Будьте щасливі.

– Але …

– Ніяких але, коханий. Я ж дала слово, що виконаю заповітну мрію. Ти вже щасливий? Тоді можеш збирати речі. Не забудь подзвонити Люсенькі, раптом у неї є інший коханець.
Микола смикав фартух, нервово поглядав на телефонну трубку, пітнів і червонів.

Так зазвичай поводяться початківці злoчинці, спіймані на гарячому. Вони прожили разом десять років: дружина була віддана і лагідна, ніколи не суперечила, не з’ясовувала стосунків.

– Ти про що, Вік? Такі питання не вирішуються з бухти барахти. Потрібно обговорити, поміркувати. Хто взагалі повідомив тобі всю цю єресь?

– Яку саме? Заперечуєш наявність коханки, факт розмови з нею або намагаєшся зі мною торгуватися? Я обіцяла виконати тільки одне бажання, а не три. Ти вільний як вітер в степу.

– Але ти, а не вона моя дружина.

– Невже! Мені так не здалося, коли ви захоплено цілувалися. Я засікла час. Сім хвилин, любий. Сім хвилин, не відриваючись, ти висмоктував з Люсеньки мoзок. Або вона з тебе. Як люто, як чуттєво ти її притискав, з яким завзяттям м’яв її апетитну пoпку. Ви виглядали непогано. Схвалюю твій вибір.

– Ти не так зрозуміла, Вік!

– Га! Чи не з того ракурсу дивилася? Hi, мені добре було видно. Люсенькa плакала від щастя. Ти теж був вельми задоволений. Вітаю! На весілля можеш не кликати, мені буде ніколи.

– Я не дам тобі розлучення. Не дам і все.

– І не треба. Я все сама зроблю.

– Ти? Віко, не сміши, ти ж нічого не вмієш. Це я, я тебе зробив, забезпечив усім.

– Згодна. Ти молодець, Коля, але я теж дечому навчилася. У мене було багато часу, щоб освоїти основи права заочно. Викладачі мене хвалили, кажуть, я талановита.

– Не біси мене. Скажи, що пожартувала і я все забуду.

– І Люсеньку теж? Але ж вона від тебе вагiтна. Або ти ще не в курсі цієї важливої події? Бідний Миколка. Нічого, думаю, Люсенькa впорається.

– З чим вона повинна впоратися? По-моєму розмова не про неї, а про нас.

– Ну як же! Адже їй доведеться годувати себе, тебе і дитину. Я їй так співчуваю.

– З якого дива! Ти повна дyра! Ні, ти ідіoтка! Я залишу тебе з голою срaкою, якщо не вибачишся зараз же. Мене трясти починає. До чого весь цей цирк?

– Та не хвилюйся ти так. Пожалій Люсенькy.

– Усе! Я спокійний, спокійний. Давай тепер по порядку: ми сім’я …

– Твоя сім’я тепер там, навіщо собі щось брешеш! Ви ж уже все вирішили.

– Тоді забирайся сама.

– Легко, дорогенький.

– Не сміши мої тапочки. Кому ти така гарна потрібна? Прибиральницею працювати підеш?

– А ти, ти вже знайшов собі роботу?

– У мене є. Дуже навіть непогана. Ось це все заробив я. Ця квартира, меблі, шмотки, машина, дача – все моє.

– Та невже! Он там на тумбочці папка. У ній всі документи. Це не оригінали, копії. Можеш взяти. Вивчи на дозвіллі. Все, що ти перерахував, дорогенький, за документами і за законом належить мені. Ти сам наполіг на цьому, сам! Тому, що постійно сидів на зраді, тому, що крав у фірми, брехав усім, мені в першу чергу. Тільки не врахував одного: я не дура і не ідіотка.

Вибач, милий, я ж сказала, що вивчала право. У мене і диплом є. А ти й не помітив. Я потрібна була тобі для статусу, для меблів. Знаю, знаю: про Катю Вершиніну, про Лізу Пяткіну, про Соню Чайкіну, про дівчаток за викликом, яких замовляв на парубочі.

– Всі так живуть.

– Запевняю, що не всі. Ігор Леонідович, твій шеф, після того, як нестало його дружини, п’ять років жив сам. Жив. Тепер ми одружимося.

– Що ти сказала!

– Тільки те, що тобі потрібно терміново шукати роботу. Не можу ж я обманювати майбутнього чоловіка. Мені доведеться все йому розповісти. В відносинах найголовніше – чесність. Шкода, що ти це не зрозумів. Тепер я принц, а ти жебрак. Переконаєшся, коли вивчиш документи. У тебе нічого немає, крім Люсеньки і її майбутньої дитини.

– Ти не можеш так зі мною вчинити.

Читайте також: Про весілля її колишнього гуло все містечко: Ігор запалився любов’ю до дружини, зажадав від неї негайного виконання подружнього обов’язку. Заперечення дружини розлютило його. Розсерджений її поведінкою чоловік на очах у гостей з тріском обірвав поділ весільної сукні, ривком зірвав рештки одягу, завалив на святковий стіл, навіть встиг влаштуватися

– Чому ж, дорогенький? А ти обіцяв Люсенькі, що зробиш жебрачкою мене.

– Не було цього, не було!

– Тепер не важливо. Це ти Люсенькі розкажеш, якщо не кине тебе, коли дізнається, що ти цілковитий непотріб. Запевняю тебе, в цьому місті після звільнення тебе ніхто не прийме на престижну посаду.

– Яка ж ти сyка, Ві-ку-ля!

– Натякаєш на те, що ти облізлий пес? Мабуть, з цим я погоджуся. Смачно пахне. Смачного.