– Ось і знай своє місце, жінко. Якщо затримався, значить були причини. Запитає Оксана, що там у нього на роботі відбувається, а у відповідь: – А тобі то що до того, йди кухнею займайся, їсти готуй

Іван одружився у двадцять три роки. За дружину взяв собі Оксану – спокійну, домашню дівчину. У сім’ї відразу взяв верх над дружиною: все мало робитися тільки після його згодия. Оксана не мала нічого проти чоловік – глава сім’ї, господар, на нього у всьому можна покластися, тому й не заперечувала проти цих правил

Але з часом зверхність Івана вже почала переходити будь-які межі. Оксана навіть не мала права запитати, чому чоловік так пізно повернувся з роботи. У нього на це завжди була одна, і не дуже приємна, відповідь: – А тобі що до того?

– Ну, як же, чоловік ти мені.

– Ось і знай своє місце, жінко. Якщо затримався, значить були причини.

Ні, Іван не зраджував Оксані просто він був занадто самовпевненим, не вважаючи за потрібне відповісти дружині так, щоб вона не хвилювалася зайвий раз. В плані фінансів Іван теж не вважав за потрібне радитися про щось з дружиною. Якось перед Великоднем прийшла до них в гості сестра Івана і попросила в борг грошей, Іван дістав спільну заначку і дав сестричці. Навіть не спитав, коли вона планує борг повернути. Оксана перед святами хотіла купити собі трохи нового одягу, кинулася, а грошей немає:

– Іване, а ти куди гроші витратив?

– А тобі що до того?! Позичив.

Запитає Оксана, що там у нього на роботі відбувається, а у відповідь: – А тобі то що до того, йди кухнею займайся, їсти готуй.

Задумав Іван машину поміняти, Оксана хотіла обговорити з ним, яку марку брати.

– Яке тобі до цього діло? Ти ж в них не розбираєшся, все одно я тебе вожу.

І так двадцять три роки прожили. Іван в домі господар, а Оксана при ньому. І всі ці роки часто чула від нього: – Що тобі до того.

Син уже виріс, в армії відслужив, а Іван сам собі на умі: всі питання вирішував майже без згоди дружини. «А чого у неї питати, – думав він, – нехай каструлями займається, – їй до цього діла немає».

Іван захотів святкувати своє 45-річчя з розмахом. Не порадившись з дружиною, замовив ресторан, скликав пів сотні гостей. Свято вдалося чудовим, всі розповідали, як люблять і поважають іменинника. Лише Оксана відчувала себе там чужою і непотрібною. Іван завжди робив так, як хотів, і цього вже не змінити.

На наступний день Оксана тихо і спокійно запропонувала чоловікові розлучитися. Іван трохи дар мови не втратив від такої пропозиції: вона все життя покірною була, ні в чому не потребувала, він її забезпечував, – що їй не вистачає.

– Чого це ти раптом надумала? – закліпав очима Іван.

– А тобі що до того? – також байдуже сказала Оксана, як всі ці роки відповідав їй Іван.

– Як це – що мені до того?! – розлютився він. – Я ж тобі чоловік, давай поговоримо.

– Все життя намагалася поговорити, тільки ти не чув, ти ж господар, ти добувач, а я так – прислуга, яке мені діло. Оксана розлучилася з Іваном. І жодного разу не пошкодувала. Ось тільки дивувалася потім, як стільки років прожила з людиною, яка ніколи не зважала на її думку і бачила в родині тільки свою власну значимість.

Передрук в повному та частковому обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту