Ще одна гірка заробітчанська історія. Ірина лежала в ліжку, майже не рухалась, не могла уже. І тільки одна думка заполонила її душу: ” Нікому я не потрібна, нікому, а я старалася для них всіх”. Все життя пропрацювала, Ірина важко за кордоном, а тепер колись не могла то й нема кому пожалітись.
Після розлучення з чоловіком Ірина полегшено зітхнула, адже він полюбляв оковиту. Хоча й залишилася з чотирма малими дітьми. Та допомогла Ірині виховувати дітей її мати, поки жінка працювала вчителькою в місцевий школі. Та жінка мусила ще ж підіймати і на ноги дітей ставити.
А вони так швидко підростали, а з ними і витрати зростали. То зрозуміла Ірина що на вчительську зарплату їй не прожити, ти зібралася на заробітки. Далекі краї прийняли жінку добре, вона працювала та висилала гроші додому. Та бабуся сама не справлялася з онуками.
Адже діти, не вдалося на жаль матір, а всі пішли на владу у свого непутящого батька. А одна сусідка навіть говорила, що це Ірину та дітей прокляла мати її чоловіка, думаючи що через неї він прикладався до оковитої і через те, що вона його вигнала як собаку. Невдовзі матері Ірини не стало, і діти вже остаточно робили, що хотіли, хоча майже всі уже були повнолітніми. Вони тільки дзвонили до жінки, коли їм потрібні були гроші.
А про неї саму і про те, як вона почувається ніхто навіть і не питався. Коли вона дзвонила додому до старших доньок, які невдало вийшли заміж, то вони їй дорікали:
“А яке тобі діло мамо, тобі ж добре, ти там маєш сеньйора при грошах”.
Це була неправда у Ірини нікого не було, та й не хотіла вона сама ніякого сеньйора. Їй було гірко чути це від двох рідних. Та й сини не дуже радували матір.
Зрозумівши що діти не цінять її, Ірина вирішила повернутися додому. Та й здоров’я вже було не те.
Стара батьківська хата зустріла жінку порожнечею. Ніхто, так її не зустрів дітей, бо перед тим одна з доньок була зателефонувала до жінки і та їй сказала, що більше не може робити і їде додому назавжди.
І видно донька розповіла всім іншим братам і сестрі, що мати вже буде вдома і не матиме грошей, то й нема причини до неї їхати і з нею бачитись.
Ось так Ірина при живих дітях, для яких майже 15 років важко горбатилась, стала нікому не потрібна.
Від того всього жінка злягла, одне що пощастило, то те, що поряд жила добра і чуйна сусідка, яка кожного дня навідувалася до Ірини та допомагала її.
А як би ви реагували на таке?
Автор: Галина Червона, передрук заборонений.
