Марина все життя любила чоловіка своєї подруги Віри. А та нічого не догадувалось та приходила до Марини за порадами, як втримати її свого чоловіка.
Марина не наважувалось нічого робити, адже добре пам’ятала як її бабуся говорила такі слова: ” Онучко моя запам’ятай, в тебе все повинно бути своє, і речі і одяг і чоловік також”.
Дівчина всередині в себе тримала всі свої почуття. Тому Віра й не здогадувалася, що Марина закохана в її чоловіка Павла.
Після їхнього весілля, Марині було дуже важко і вона вирішила поїхати в місто і там залишилась.
Але час від часу вона приїжджала в село відвідувати батьків, і Віра кожного разу заходила до неї. Вона її розповідала про своє життя, жалілася на Павла, що в них стосунки з кожним разом погіршуються.
І Марина тут спіймала себе на думці, що в неї може появитися шанс, щоб заполучити нарешті коханого чоловіка. Адже особисте життя в неї так і не складалося, скоро їй вже 40 ювілей, а ні чоловіка ні дітей вона не мала.
Та всі свої думки жінка знову пригнітила в самій собі. Через деякий час, коли вони знову зустрілася з Вірою, то та її призналася що занедужала.
Говорити Павлові та рідним вона не хоче і попросила подругу щоб та також нікому нічого не розповідала. Коли Віру провели в останній шлях, то Марину знову відвідали ті ж думки за Павла, але вона знову не насмілилась.
Але пройшовши деякий час і Павло сам зателефонував до Марини та сказав що прочитав її переписку з Вірою. Марина як почула то не знала що їй відповісти.
Павло подякував жінці за те, що вона давала Вірі хороші поради і була справді вірною подругою. Так вони стали час від часу переписуватися.
А потім він подзвонив та сказав що знаходиться в місті і хоче зустрітися. Марина не знала що їй робити? Голові крутилися різні думки а перед очима було обличчя Віри, якої вже не було.
Жінка вирішила що піде зустрінеться і як буде то так буде. Нехай доля все вирішить сама.
А доля і не думала а вирішила так, що зараз Марина гуляє з коляскою, і кожного вечора зустрічає Павла з роботи.
Рідні і близькі звісно були не дуже раді цьому, діти теж не хотіли щоб батько приводив нову жінку додому. Тож Павло пішов жити до Марини в місто на квартиру.
Ось така історія кохання тривалістю в десятиліття років.
Галина Червона
