Поліна саме взяла до рук пилочку для нігтів, як у відділ посуди та сувенірів зайшов якийсь чоловік. Жінка підняла очі і подивившись професійним поглядом чи потенційний клієнт, вирішила все ж сидіти дальше і дивитись в телефоні. Чоловік був лисим, невисокого зросту і у спортивному костюмі. Пройшовся залою і підійшов до стійки:
” Тут у вас все гарне з вами включно. Я гублюся. Не допоможете мені підібрати якийсь сувенір чи посуд подрузі на день народження?
Поліна люб’язно усміхнулася і відповіла:
” Так, звичайно,” – знову глянула на клієнта і професійним тоном стала розпитувати. Чоловік виявився веселим і доволі впевненим у собі. Назвався Русланом, сказав, що підробляє “там і сям”.
Поліна допомогла вибрати йому подарунок, вони ще мило поговорили. Руслан з’явився в магазині через тиждень. У тих же спортивних. Зразу ж став сипати компліментами. Оце ж, мовляв, цілий тиждень працював щоб заробити на подарунок найпрекраснішій дівчині на землі. Руслан і справді засяяв від гордощів, як нова копійка, витягаючи з кишені шоколадку. Поліна чемно взяла подарунок й одразу поцікавилася: “Можливо, вам потрібно перевіритися? Я тепер буду переживати за вас. Не дай, Боже, щось з вами буде так” .
В очах Руслана заграв азарт, він сказав: ” Мені потрібен відпочинок, Поліночко, як ви ставитеся до пригоди “по грибочки?””
” Прекрасно”, Не знаю чи знайду одного хоч грибочка але люблю ліс, природу” – відповіла жінка.
У суботу зрання під вікном нетерпляче загула автівка. Поліна визирнула у вікно – й обімліла: її новоспечений кавалер приїхав на такому драндулеті, що у неї аж око засіпалося. Першою думкою було: “Боже, що подумають сусіди?” Вона гарячково стала збиратися, щоб швидше вони поїхали і ніхто не побачив.
З під’їзду вона вийшла, вже повністю опанувавши себе. Мило привіталася і сіла у машину.
” Це, як я розумію, подарунок улюбленого дідуся?” – спитала Поліна, обводячи поглядом салон.
” Ні, це мій “коник”, колеса є, кабіна є, та ще й їздить.” – і на підтвердження став гладити кермо.
” Ну, так, так, – погодилася Поліна, відчайдушно ховаючи усмішку.
Насправді вона тоді добре провела час. Руслан багато жартував, смажив сосиски, як виявилося, ще й був начитаним. Поліна пробувала поцікавитися, як він, такий розумник, працює звичайним різноробочим, але відповіді так і не отримала.
Відтоді їхні зустрічі почастішали. І на риболовлю вона з Руланом їздила, і у похід не один раз ходила. А в місцевому парку вже знала кожен кущик і лавку, бо ж в основному вони гуляли тут.
” Дешево і корисно для здоров’я”, – любив повторювати Руслан, відводячи дівчину від спокусливого теплого кафе. На тістечко з кавою вони ходили лише раз, і то частину грошей мусила докласти Поліна – в Руслана не знайшлося всієї суми.
Колеги з магазину вже відкрито кепкували над її кавалером. Ніяк їм не в’язався образ Поліни, яка до цього «чоловіка у спортивному костюмі» мала виключно грошовитих кавалерів. Гарна та освічена дівчина могла прикрасити будь-яку компанію. Багатих залицяльників було вдосталь, не вистачало лише пропозиції руки і серця. Треба було бачити очі тих подруг, які крутили пальцем біля скроні, коли одного дня біля їхнього магазину зупинилася шикарна автівка, а із салону вийшов Полінин кавалер з величезним букетом троянд. У білосніжній сорочці і блискучих черевиках він зайшов до магазину.
Руслан зробив пропозицію Поліні. Каблучка виявилася з діамантами, а кавалер – далеко не бідним. Останні пів року він і справді зі шкіри ліз, щоб зіграти бідного і скупуватого, який має сподобатися дівчині навіть з такими недоліками. Поліна йому сподобалася одразу. Він тиждень роздумував і наважився піти на таку авантюру. Коли вона взяла шоколадку не закотила під лоба очі, Руслан не тямив себе від радості.
У хід тоді пішли кілометри по парку, знята «хрущовка», і позичені у Поліни гроші “до першої зарплати”. Навіть друзі на зустрічах з пасією Руслана знімали свої брендові годинники і одягали джинси з гуманітарки – щоб образу, так би мовити, відповідати.
Поліна, звісно ж, посердилася. Навіть сплакнула, коли дізналася, як він міг її так довго за ніс водити. Але то так, швидше для пристойності. І каблучку врешті-решт з радістю прийняла. Вона вже давно не працює. Але у магазин до колишніх колег іноді навідується. Якось пила каву з дівчатами, а ті давай розпитувати: “Невже ні про що не здогадувалася?”
Поліна хитро посміхнулась і відповіла: “Ой, та знала я все від самого початку. Він тоді купив подарунок на велику суму і пахнув дорогими парфумами”.
І таке буває у житті.
Автор: Нінелія
