Останнім часом все частіше заводжу розмову про розлучення. Ні в яку не погоджується. Я знаю, що у нього є на боці жінка. Але чому б просто не розлучитися. Я теж втомилася, бути другою

З Олексієм ми одружилися приблизно семі років тому. Все як у людей. дружили, зустрічалися, весілля. Купили свій будинок, зробили ремонт, меблі. Життя почало йти в повільному темпі, без ремонту, кредитів і т.д. Часу у нас ставало більше для спілкування. Але як виявилося то спілкуватися то нам в принципі то нема для чого.

Кожен в своєму телефоні сидить, з кимось спілкується. А нам крім ремонту і планів на меблі і поговорити ні про що. І з цього почалося. Кожен живе сам по собі, сам за себе. Тобто скидаємося на продукти, і все. Далі кожен сам себе одягає, взуває і годує. Буває, що підбор зламається і я на взуття у нього в борг беру, а з зарплати відразу повертаю. І начебто є сім’я, але щастя немає.

У мене до нього ніяких почуттів не залишилося. Вихідні «коли ми разом», для мене просто нестерпні стають. Весь день очі муляє, я просто нервую коли він удома. А якщо їде у відрядження, для мене це свято. При чому дитина радіє не менш мене.

Останнім часом все частіше заводжу розмову про розлучення. Ні в яку не погоджується. Я знаю, що у нього є на боці жінка. Але чому б просто не розлучитися. Я теж втомилася, бути другою.

Здавалося б є чоловік, сім’я. Але при цьому він поводить себе наче стороння людина. Ніколи не допоможе донести важкі сумки, йде гуляти з друзями, незважаючи на мою температуру. З дитиною сидіти навідріз відмовляється. Але навіщо мені чоловік, від якого немає ні допомоги, ні підтримки. Абсолютно чужа людина!