Я довго ухвалюю рішення, складно навіть вибрати сумочку, наприклад. Так ось 6 років я зустрічалася з хлопцем, 2 роки живемо разом, то я в нього, то він приїжджає до мене.
На початку стосунків у мене було почуття, що нарешті зустріла свою людину. Через 2 роки я задумалася, чому він не кличе заміж.
Спочатку натякала, потім зрозуміла, що він ігнорує мої натяки, каже, одружитися хоче зі мною, але не зараз.
Ще через рік я кілька разів пропонувала одружитися. На коліно не вставала, але пропонувала, він весь час переводив тему.
Нещодавно я сказала, раз одружитися він не має наміру, то ми розлучаємося, і почала жити окремо. Налаштувалася забути його.
Почала спілкуватися з листуванням з чоловіком з Англії. В інтернеті ми знайомі з ним давно, переписувалися ще років 5 тому.
Почала зустрічатись зі своїм хлопцем, забула про всіх. Потім знову Кевін мені написав щось, запропонував заміж, хоча наші розмови не вели до цього, складалися з привіт і просив надіслати фотку, я не надсилала, він ображався і крапка.
Так знову і знову, писав мені привіт, казав, що готовий приїхати, але тоді я йому вже сказала, що маю хлопця і ми просто друзі, він ображався, хоча я нічого не обіцяла.
У підсумку я його ігнорувала, хоча він знайшов мене в інших моїх мережах, я відповідала як другові, але все зводилося до “пришли фото”, я відмовлялася.
Так ось, коли я вирішила, що настав час забути мені мого хлопця, я відповіла Кевіну, напевно, відволіктися.
Він сказав, що готовий приїхати до мене, але тут повернувся мій хлопець і робить мені пропозицію, я погодилася.
Зараз весілля заплановане на середину осені, а в мене в голові плутанина, я взагалі заплуталася і не знаю, чого я хочу.
Допоможіть розібратися у собі, я не в змозі. Я начебто люблю свого нареченого, але через те, що він не пропонував мені заміж довго і зробив його так пізно у мене появилися сумніви у його чесності.
І я, розлучаючись з ним, так себе налаштувала, що він мене не вартий, розписала собі його мінуси, що тепер і не знаю чи він такий гарний.
Ще й освідчилася у коханні англійцю у листуванні, тепер ще й совість не на місці. До того ж хлопець лікар, батьки начебто пристойні.
Окрім усього іншого, мої сумніви почалися тоді, коли я погодилася переїхати до нього.
Він живе з мамою, сестричкою, дідом.
Ми не маємо грошей на своє житло, а щоб їх заробити, тільки так жити.
Мої батьки в іншому місті, мати теж медик, батько пенсіонер, допомагати не вони мені повинні, а я.
Вибачте за таку історію, дуже треба хоч щось зрозуміти, як уві сні. Боюся зробити помилку.
