Особлива – Сторінка 279 – Тільки для жінок

Телефон завібрував. Повідомлення з незнайомого номера: «Це ще не все. Готуйся до війни»

Не вийшло у родичів відтяпати квартиру. Тітка Зоя встигла піднапрягтися. Дзвінок застав Надю зненацька.

— Гляньте, — сказав сільський голова, підійшовши до паркану. — Навіть сходи вціліли, але пороги чисті. Жодного відбитка людської ноги. — Так, — перехрестився дід Микола. — Ніяка нога туди так і не ступила. Хата сама себе з’їла, бо живої душі в ній не було

Це була не просто хата — це був пам’ятник людській гордині, зведений із бетону,

— Твоїх дітей я утримувати не зобов’язаний. Своїх би прогодувати, — заявив чоловік

— Твоїх дітей я утримувати не зобов’язаний. Своїх би прогодувати, — заявив чоловік. —

— Ну а що ти так дивишся, Свєто? Я ж не чужа. Я допомогти їду. Хто ж за Мішенькою подитисять на такому сонці? У нього тиск скаче, а ти вічно в телефоні сидиш.

— Ну а що ти так дивишся, Свєто? Я ж не чужа. Я допомогти

Нотаріус натиснув кнопку на старому магнітофоні. Кімнату наповнив хрипкий, але все ще владний голос Галини. «Мої дорогі колишні. Ви зараз дивитесь один на одного і думаєте: “Що ми тут робимо?”. Я була з вами нечесною. Тепер я повертаю борги. Але мій статок поділено між вами за деяким принципом

У вітальні Галини Степанівни пахло старовиною, дорогим парфумом і валеріанкою. За масивним дубовим столом

Кота відправили на трасу, а дідуся вирішили віддати у будинок для літніх людей. Тільки онука не дозволила. Вона залишила роботу й довела усім, що родинні стосунки важливіші за кар’єру й гроші.

Кота відправили на трасу, а дідуся вирішили віддати у будинок для літніх людей. Тільки

— Це що, жарт? — обурилася Лєна, повертаючись до нотаріуса. — Дядько отримує квартиру, а нам — сільська розвалина? Де справедливість. Але дідусь знав, що робить і розпорядився своїм майном саме так.

— Це що, жарт? — обурилася Лєна, повертаючись до нотаріуса. — Дядько отримує квартиру,

— Якщо ви мене вирішили життям повчати, то в мене теж є що сказати. Пристойні люди попереджають про свої візити заздалегідь. — Ой, що б це змінило? Ти б навчилася заздалегідь готувати, прати, прибирати. Які в тебе нігті красиві. Може, хоч цими кігтями посуд поскібеш?

— Якщо ви мене вирішили життям повчати, то в мене теж є що сказати.

Раптом Оксані стало все одно, тому вона спокійно відповіла: — Так, моя мати мені допомагала, Галині Петрівні ж ніколи. Та й вона ж всюди плітки розпускає, що Стас не від Діми. І взагалі, час давно визнати очевидне. Вона все життя більше любить Дениса. І саме йому вони купили квартиру. А Дімі — нічого. Ми ж з чоловіком її купили самі. І яка я мати, не тобі судити, Іро, у вас же дітей немає.

Раптом Оксані стало все одно, тому вона спокійно відповіла: — Так, моя мати мені

Спам’ятайся, тата лиш відспівали. Так, він не лишив заповіту, був старенький, а міг говорити що завгодно. Я така сама його донька, як і ти, а ти тоді лиш дивилася, як баран на нові ворота

Черговий ранок почався не з кави, а з гуркоту шухляд. Галина почала перебирати старі