Особлива – Сторінка 371 – Тільки для жінок

— Лише кілька днів поживу у вас, нікому не заважатиму, — втомлено повідомила з порогу Світлана Костянтинівна. А потім винесла половину квартири нових речей й роздала їх родичам.

— Лише кілька днів поживу у вас, нікому не заважатиму, — втомлено повідомила з

— У Влада знайшли якесь захворювання. Йому різко стало погано. Потрібні дорогі ліки. Лєна в паніці, не знає, що робити. Напевно, чекає, що я допоможу. А чим я можу допомогти? Мені легше її кинути, ніж допомогти чужій дитині.

— У Влада знайшли якесь захворювання. Йому різко стало погано. Потрібні дорогі ліки. Лєна

— Павлику… ти хороший чоловік. І хороший батько. Я це давно бачу. А Мар’яна… вона погарячкувала. Вона просто втомилася. І злякалася

Надія стояла біля груби й мішала куліш, коли почула, як на подвір’я заїхала машина.

Соня приїхала на приватний виклик, щоб зробити жінці зачіску. Вона підійшла до комода, щоб взяти гроші за роботу і застигла. Поруч із грошима стояла велика фотографія в рамці. На ній Аріна Петрівна разом із сином, донькою і… її Ігорем.

Соня приїхала на приватний виклик, щоб зробити жінці зачіску. Вона підійшла до комода, щоб

Алісу роками виховували. Давили, смикали за будь-яку дрібницю. І весь час — вимагали, вимагали, вимагали. Батько вимагав покори, мати — «слухняності» й правильності в кожному русі. Неправильний погляд, пауза перед відповіддю, невчасний вдих — каралися цілими нотаціями. Це саме чекало дівчину і у шлюбі, якби вона не побачила у власній дочці себе маленьку.

Алісу роками виховували. Давили, смикали за будь-яку дрібницю. І весь час — вимагали, вимагали,

– Максимку не можна це ж чуже- відповіла зі сльозами на очах Ліля.- Але мамо я так хочу тістечко, там два, я візьму одне, може й не помітять- говорив благаючим поглядом хлопчик

Ліля тримала Максима за руку так міцно, ніби боялася, що вітер з вулиці Франка

Долі знадобилося всього 2 хвилини, щоб розбити кришталевий ідеал, що вони пара: вона дістала телефон і, розслаблена вином, необережно відповіла: «Так, коханий»

— Прощавай, милий, меблі можеш лишити собі. Ось і все. Вона пішла. Саня кинув

– Це що серйозно?- з круглими очима перепитала Тетяна у Катерини.- Так це твоя сестра виставила рахунок всім за новорічний стіл. 2000 з особи, з нас чотири за дітей теж чотири, і навіть за батьків не забули, з них теж чотири, та як вони були удвох

Тетяна стояла посеред кухні Катерини з телефоном у руці й очима, круглими, наче дві

Ірині було соромно перед однокусницею. Вона так і не могла зізнатися, що зрадила свою мрію і стала звичайною домогосподаркою

— Ірино? Це ти? Боже, яка ж, ти не змінилася! — Олена випустила з

– Нам грошей не вистачає на їжу, дітям одяг немає за що купити, а сестра допомогти не хоче, по закордонах все катається і привозить дешеві іграшки

— Мамо, я більше не можу так жити! — голос Христини тремтів від напруги,