В селі гуляли весілля. Володя з дружбами перевернули вже десяту чарку, а Ніна сиділа, задумалась про життя. Одна Павліна Сафронівна, все бігала та метушилася, адже видавала єдину доньку заміж. А коли дивилася на свого зятя Володьку, то згадувала за Тараса. Що якби він одружився з Ніною, то вона і справді мала б нормального зятя.
Але де там ж, Ніна його не схотіла. Хлопець важко це пережив, не зміг витримати та прийшов, як кажуть “під весілля”. Стояв збоку, а коли побачив Павліну Сафронівну, то ближче підійшов і покликав жінку.
Тарас ледь стояв на ногах, а зміг пробурмотіти:
“Павліна Сафронівна простіть мене не розумного, то я винен..” Він дальше ще щось сказав, але жінка не зрозуміла.
Вона швидко покликала молодих хлопців, які стояли поряд, щоб вони взяли його попід руки та відвели додому, щоб з гостей ніхто нічого не помітив. Жінка пішла дальше по справам, але слова Тараса не зовсім вийшли її з голови та думок. Адже вона знала що він з її Ніною зустрічалися, але зараз і сам хлопець через місяць має теж женитися.
Тут жінка і згадала за доньку, пробіглася очима, та ніде не могла вгледіти білої сукні з фатою. Спитали дітей які неподалік гралися, чи вони не бачили молодої. Вони і направили жінку в сторону погребу. Коли Павліна Сафронівна зайшла, то почула дивні звуки, а в кутку і помітила, як щось забіліло.
Справді ближче підійшовши, вона побачила Ніну, а та тільки і змогла промовити:
“Мамо не сваріть а допоможіть, знайдіть машину, щоб відвезла а то вже дитя скоро приведу в цей світ”.
Зранку наступного дня, Володька лежав і не міг голову підняти з подушки. Так вчора нагостився з друзями, що геть за молоду дружину забув.
Та до нього прийшла його мати, та привела до пам’яті, і розповіла що Ніна вже з дитям, чекають коли їх заберуть. Тож потрібно швидко збиратися і їхати по них. Володька ще трохи посидів на ліжку, а потім задумався і сказав: ” Як так? Адже Нінка мала привести дитя в світ на початку осені, а зараз тільки середина червня”.
Тож мати і Володька зрозуміли, що їх обманули і почали робити шум на подвір’я, а був тільки ранок. Павліна Сафронівна намагалася заспокоїти їх, та де там, сваха як розійшлась. За десять хвилин вже напевно знало ціле село. Володька з мамою обернулася і пішли геть, а сама жінка стояла і теж не могла повірити, що її Нінка змогла таке вчудити, адже вона і сама не знала і не догадувалась.
Тепер уже не давали спокою жінці інші думки, від кого ж т тоді та дитина? Вона швидко поїхала до доньки з онуком і там влаштувала цирк, Ніні. Але та вперто мовчала. А скільки коли вони вже забирали немовля та збиралися додому, то на виході зіштовхнулася з Тарасом, який тримав красивий букет квітів в руках.
Як виявилось, то він здурив дівчину, а женитися з нею не захотів. А Ніна дізнавшись що знаходиться при надії, поїхала до подружки в сусіднє село та й вчепилися до Володьки, який був трохи дивним, і його дівчата не дуже хотіли. А Ніна і взяла, бо й вибору не мала.
А Тарас дізнавшись, все-таки приревнував та щоб насолити Ніні, пішов на заручини до однієї дівчини з села. Лише після весілля, він зрозумів яку помилку зробив, та що справді любить Ніну і хоче виховувати свою дитину.
Тож коли всі сиділи всі за столом, а поряд бігав маленький Юрасик, то Павліна Сафронівна сказала до Тараса:
“То от, чого ти зятю, тоді вибачався та падав переді мною на коліна”. Молодець, що проявив сміливість на визнав провину.
Автор: Ніна. Світлина: Людмили.
