А годинник-то цокає. І що робити тут? От є у мене подруга, тільки-тільки вік на п’ятий десяток перевалив. Чоловіка немає. І не було ніколи.
І цивільного чоловіка навіть не було жодного разу. І проживає вона з батьками та молодшою сестрою в одному житлі. І, добрі люди, ось вам плач.
Значить, назвемо дівчину Пенелопа, з натяком так. Ну і щоб ніхто не впізнав себе випадково.
Закінчила Пенелопа школу, вуз штурмувала невдало, тому рік відпрацювала в бібліотеці. Та й втягнулася якось, книгами завалена.
Потім-то в інститут вступила, на заочку, а бібліотеку не кинула, шибко вже їй подобалося там. Ну а серед книг хто?
Дами одні віку невизначеного і парочка спритних дівчат, на зразок Пенелопи. А чоловіків і зовсім немає, хіба тільки зайде рідкісний студентик або дідусь для внучка книжку на стелажі пошукає.
У вузі пенелопском теж чоловіків мало водилося, бо спеціальність дамська була. До того ж, які там стосунки на заочкі заведеш-то?
Загалом, не склалося в студентські роки. Звичайно, з подругами в світ, так би мовити, Пенелопа вибиралася: клуби іноді, виставки, театри та прогулянки. Але якось кавалером стабільним не обзавелася.
Далі робочі будні почалися. Бібліотеку покинути довелося, бо спеціальність успішно освоєна і була героїні моїй до душі.
Однак, колектив на новій роботі знову жіночий, ніяких тобі інтриг, ніяких службових романів, одні тільки тортики у свята, плітки на і суто жіночі образи.
Так потихеньку тридцятирічний ювілей прийшов час відзначати. До того моменту у Пенелопи пара романчиків трапилася, але так, на кілька побачень і без далекосяжних наслідків. Та й з, іншого-то боку, 30 років – термін хіба? Моніка Белуччі народила дитину першу в 40, а ми не гірші.
Потім ще п’ять років минуло. Робота і фітнес, подружки і відпочинок з сестрою, але без чоловіків – Пенелопа все одна. Але вже хвилюється, бо 30 – не термін, звичайно, а 35 нервують. І тут знайшовся чоловік.
Пенелопу, бачте, затягла трясовина інтернетна. Там-то вона чоловіка і знайшла. Нічого так собі, рукатих, собою не дурний і з пропискою столичною і все в ньому добре. Крім одного.
Дружина кавалера ось-ось другого народить. Ні, звісно ж, за словами кавалера, вони чисто символічно живуть, тому що набридли одне одному, а дитина випадково вийшла. Загалом, класичний посібник по психології одружених чоловіків Пенелопа отримала.
З ним вона трошки позустрічалася, але таки вирішила, що сім’ї розбивати – це не для неї. Потім ще кілька женихів потенційних у Пенелопи було, але все якось не складалося.
То їй не до смаку, то чоловікові щось в ній не подобалося, звичайна справа. Але годинник-то цокає. І все голосніше. А по ночах так і зовсім оглушливо, аж в подушку ридати хочеться.
І Пенелопа-то вже усвідомлює, що вона до 40 років шаленими темпами мчить, а всі пристойні чоловіки в цьому віці вже розібрані (непристойних в розрахунок брати не будемо, ми ними не цікавимося).
Не малолітку ж якогось підбирати? Хіба тільки серед пенсіонерів шукати … Але Пенелопа – молодиця ще, що їй з пенсіонером поруч робити? Загалом, демографічна проблема теж про себе знати дає. Але, благо, хоч батьки мовчать, з квартири не женуть, на онуків не натякають, грошей не просять.
Коротше кажуть, отримала Пенелопа тортик з числом 40 і міцно спантеличилася заміжжям. І щось дивне відбувається тепер: чоловіки від неї як від вогню. Навіть ті, які хоч трохи пристойні і розлучені.
Навіть ті, які до пенсії місяці рахують. У Пенелопи в голові біологічний сполох гуркоче вже, чоловіка і дитя вимагаючи, а не складається. І що накажете робити, добрі люди?
Де чоловіка взяти, не питущого, не дармоїда, не хулігана, не молодого і не старого? Або, може, коли вже не склалося з сім’єю до 40, то вік тепер старою дівою кувати?
