Шкода, що не змогла піти вчасно
Я не знаю, як самостійно впоратися зі своєю ситуацією. Мені 29 років. Проживаю із чоловіком разом другий рік. Це мій перший чоловік.
Здається, я сама зіпсувала собі життя і не бачу розумного для себе виходу. Він сам був ініціатором знайомства, сам перевіз мої речі до себе, почав говорити про майбутнє.
За півроку я поїхала до нього в іншу країну. Все б нічого, але цей чоловік завдав мені дуже багато душевного болю.
Дуже багато, я на жаль, допустила це сама, нікого не звинувачую. Не знаю, як із цього вибратися тепер.
Спочатку я просто хотіла, щоб все в нас було добре, але мої численні комплекси, почуття провини і надія на краще, послужили мені погану службу.
Я дуже багато терпіла, і дотерпілася до того, що вирішила, що нашим стосункам більше не бути, що я більше не можу, що майже нічого, крім злості, в душі не залишилося.
Але тільки-но вирішила купити квитки назад додому, зрозуміла, що при надії. Тепер в роздумах щодня. Петро старший за мене на 10 років.
Я боюся з ним залишатися, а через накопичені образи я перестала усвідомлювати, чи залишилися у мене до нього хоч якісь почуття.
Він не відмовляється і дуже хоче дитину. Я не хочу.
Мені шкода, що не пішла вчасно. Моє переконання мене підвело, і я завжди думала, якщо зустрічаєшся з кимось, то потрібно докладати реальних старань, дійти до фінішної точки.
Не просто було також поставити крапку, бо я вперше у серйозних стосунках. Не треба будь ласка говорити, що потрібно було краще оберігатися.
Мені й так погано, я все це чудово розумію. Але сталося те, що сталося.
Боюся не полюбити цю дитину. До того ж ясно зрозуміла, що ми дуже різні з чоловіком.
Він постійно працює, я навіть на прогулянку йду сама.
Нема з ким поговорити, чужа країна, довкола немає нікого.
