Що за подарунок? — Ігор, хоча й не був особливо захоплений сюрпризами, не зміг стримати цікавість. Вже за ці роки він звик до того, що Микола здатний на будь-які витівки. І хоча ці витівки рідко були серйозними, все одно залишали відчуття невизначеності і напруги.
Микола обійшов стіл, пішов до дверей і натиснув на клямку. Зі старої шафи він дістав невеликий пакунок, обгорнутий у яскраву фольгу.
— Ось це для тебе, — сказав він, притримуючи пакет.
Ігор уважно розглядав його, намагаючись зрозуміти, чи це жарт чи справжній сюрприз. Микола був відомий своєю схильністю до непередбачуваних подарунків. Якось він приніс Ігору на день народження стару шкатулку, наповнену скельцями різних кольорів і розмірів, і назвав її “смішними пам’ятками минулого”.
— Тільки не кажи, що це щось таке… — почав Ігор, кидаючи недовірливий погляд на Миколу.
— Не хвилюйся, це не шкатулка! — Микола засміявся, але в його голосі звучала нотка таємничості, що тільки посилювало хвилювання Ігора. — Це дещо важливіше, ніж ти думаєш. Але розкривай сам.
Ігор взяв пакет і почав акуратно розкривати його. Під шаром фольги виявився звичайний старий конверт. На ньому був напис: “Ти не підеш від цього!”
— Що це за…? — Ігор нахмурився, відчуваючи, що щось не так. — Це якийсь жарт?
Микола лише всміхнувся.
— Відкривай!
Ігор розірвав конверт. Усередині лежала картка і маленький документ, який він одразу витягнув. Це було запрошення на весілля. Він подивився на дату: через два тижні. Але найгірше було те, що в запрошенні вказувалася не якась інша людина — а він сам! І більш того, він був записаний як наречений.
— Це… це що таке? — Ігор підняв погляд на Миколу, і в його голосі звучав подив.
— Ось і твій сюрприз, хреснику, — сказав Микола, сміючись так, що навіть щоки боліли від цього сміху. — Запрошення на твоє весілля! Ти згоден на мою маленьку задумку? Я тебе вже давно вибрав для цієї справи!
Ігор був вражений. Тому що Микола — він і в Різдво, і в будь-якій іншій ситуації — завжди зберігав свою любов до жартів і, як правило, зазвичай міг здивувати чимось незвичайним. Але весілля… це, мабуть, вже було занадто
у — Миколо, ти що, з глуздз’їхав? — Ігор почав нервово сміятися, відчуваючи, як серце почало битися частіше від того, що ситуація ставала все складнішою.
— Заспокойся, — Микола підійшов і поклав руку йому на плече. — Ти ж розумієш, що це я просто жартую? Я навіть не думав би про таке серйозно! Але якщо хочеш, можемо влаштувати весільний конкурс. Тільки ти, хреснику, не хвилюйся! І так, до речі, я вирішив, що наречена — це, мабуть, найкраща людина для цієї ролі…
Ігор знову подивився на запрошення, тепер уже з усмішкою.
— Ти мене лякаєш! Ти хочеш, щоб я влаштував справжнє весілля? Миколо, ти жартуєш, правда? Це насправді просто жарт, я сподіваюся!
Микола ще раз засміявся, а потім спокійно відповів:
— Ну, звичайно, це просто жарт. У Різдво не можна бути занадто серйозним! Але знаєш, Ігоре, іноді такі жартівливі моменти можуть спонукати нас замислитися про справжні важливі речі у житті. Як ось ця — сім’я, любов, і, можливо, навіть відповідальність за інших. Тому візьми це як маленьке нагадування. А хто знає? Можливо, колись цей жарт стане реальністю!
Ігор подивився на свого хресного, потім на запрошення і розсміявся. Все ж таки, як би він не старався, з Миколою це не було можливою ситуацією без елементу гумору, і він заспокоївся.
— О, ти вже знову в своєму стилі! Ну, якщо що, я готовий стати твоїм сватим. — Ігор, посміхаючись, повернувся до Миколи. — Але пообіцяй мені, що хоча б у цей раз жартів не буде більше.
— Ну, можливо, буде! — знову засміявся Микола. — Але зараз ми святкуємо Різдво, а це вже найкращий подарунок.
Зрештою, Ігор, хоч і трішки здивований, вирішив не переживати більше. На святі справді була весела атмосфера. Різдво — це час, коли навіть жарт може приносити радість, якщо в серці є теплі почуття. Микола знав, як додати веселощів навіть у найнеочікуваніших ситуаціях.
Автор: Олеся
