Ми разом живемо з чоловіком вже півтора року. Взяли собі маленьке кошеня. Він з ним грається, пестить, любить, чого не можна сказати про мене.
Після роботи я зовсім не хочу йти додому, тому що відчуваю себе зайвою, не коханою жінкою. Він може просто нагримати на мене без причини, довести до сліз, і ніколи не попросить вибачення. Ніколи не обіймає мене і не говорить ніжних слів.
Про дітей взагалі не хоче й чути. Але мені вже 35, і так хочу справжню сім’ю. Я хочу жити з коханим, і бути для нього тою єдиною і неповторною. Хочу банального жіночого щастя, відчувати себе коханою.
Його мати і сестра кажуть, що він така людина. Що потрібно терпіти, якщо ви хочете сім’ї. Що я давно уже не дівчинка, щоб гнатися за романтикою. Але мені цього дійно не вистачає.
Я не хочу виховувати кота, хочу сім’ю і боюся зізнатися сама собі, що я нелюбима жінка
