— Невже я така погана невістка, що її тільки й відлякую? Скільки подруг розповідали, як їхні свекрухи постійно втручаються в життя, не дають спокою, а мені що? Байдужість. Я вже не знаю, як себе поводити. Бути ввічливою? Бути настирливою? Навіщо вона так відсторонюється? Я вже почала думати, що справа в мені, що це я її відштовхнула своєю поведінкою. Але ж ні! Я ж стараюся бути привітною, уважною… Просто не розумію.
Як тільки я вийшла заміж за Юрія, здавалося, що моє життя справді перетворилося на казку. Люблячий чоловік, свій будинок, хоч і старий, але після капітального ремонту. Що може бути краще? Навіть моя свекруха Тамара Вікторівна здавалася ідеальною. Після всіх історій, які я чула від подруг та старших родичів про поганих свекрух, я думала, що мені неймовірно пощастило.
Однак через кілька місяців після весілля я почала помічати щось дивне. Тамара Вікторівна рідко телефонувала, майже не приїздила в гості й коли все ж з’являлася, то спілкувалася з нами, ніби “скрізь зуби”. Вона здавалася чужою в нашому домі та серед наших друзів. Я не розуміла, що могло бути не так. Адже я завжди намагалася бути привітною, уважною та чемною.
Минуло пів року й одного вечора, коли ми з Юрієм вечеряли, я не витримала та обережно запитала його:
— Юрію, а твоя мама завжди така стримана? Мені здається, що я їй не подобаюся. Вона майже не приїжджає і коли приходить, поводиться так, ніби я їй чужа.
Юрій здивовано подивився на мене, поклавши виделку на тарілку.
— Чесно кажучи, мене теж це дивує. Моя мама завжди була дуже компанійською. Вона обожнює родинні свята, любить бути в центрі уваги. Це точно не твоя провина, не хвилюйся. Я поговорю з нею, бо мені теж це не дає спокою.
— Я хочу бути з тобою відвертою, – продовжила я розмову. – Одного разу я зустріла Тамару Вікторівну на ринку. Вона купувала продукти і я. Тільки у неї сумки були такі важкі, що я пожартувала, ніби вона скупилася на місяць.
Мати посміхнулася й сказала:
— Поживеш з моє та зрозумієш.
А потім додала:
— У тебе що? У пакеті тільки помідори? Їх треба останніми купувати, щоб не пом’ялися. Може у вас грошей немає? Важко вам? Ви тільки скажіть, давайте я допоможу. Мені так стало соромно та неприємно. Ми ж вдвох з тобою працюємо і вона теж на роботі. Тільки у твоєї мами ще двоє дітей на шиї сидять. Донька, яка у пошуку роботи та син в університеті. А я їй тоді сухо відповіла, ніби хотіла, щоб вона відчепилась:
— Мамо, я все знаю, просто так купила.
Вона мені ще гроші пропонувала, а я не взяла. Невже вона образилась на це?
Потім вона приходила до нас на гостину, але майже нічого нашого не їла, тільки те, що сама принесла. Виглядало, ніби вона не хотіла нас об’їдати. А я тоді старалася, пиріг спекла та курку запекла. Вона обмежилася тільки чаєм та бутербродом з маслом. Невже я її тоді образила? Чи може щось не так сказала, чи зробила, що вона на мене ображається?
Наступного дня Юрій зустрівся з матір’ю і вони мали відверту розмову. Виявилося, що Тамара Вікторівна почувалася невпевнено. Вона боялася нав’язуватися нам у нове подружнє життя, тому вирішила триматися осторонь, щоб дати нам більше простору.
Коли Юрій розповів мені про цю розмову, я не могла стримати посмішку.
— Тобто вона не сердиться на мене? – запитала я з полегшенням.
– Ні, зовсім ні, засміявся Юрій. – Вона просто не хотіла заважати нам. Виявляється, вона так боялася бути нав’язливою, що ми сприйняли це як байдужість.
Ми домовилися разом запросити Тамару Вікторівну на вечерю. Того вечора за столом, при теплі свічок і ароматі домашньої їжі, ми нарешті порозумілися. Я побачила, якою вона є насправді дотепною, доброю і турботливою жінкою, яка просто не знала, як себе поводити у нашій новій родині.
І тільки одне питання не давало мені спокою: чому ж ми не поговорили раніше? Скільки хвилювань могли б уникнути, якби просто поділилися своїми думками й почуттями від самого початку.
Тепер наше спілкування стало набагато теплішим і я справді відчувала, що Тамара Вікторівна не просто свекруха, а ще одна близька людина у моєму житті.
