Пластикові шльопанці, надіті на ноги в капронових колготках, робили Іру швидше продавщицею з ринку 90-х, ніж фатальний переможницею олігархів. Ось тільки міняти їх хоча б на босоніжки (не кажучи вже про закриті туфлі) вона чомусь не хотіла

Іру в наш магазин «заслали». Вона працювала ближче до центру, але примудрилася закрутити роман з охоронцем і весь робочий день ставила в незручне становище як колег, так і простих відвідувачів. При цьому охоронець був «тимчасовим варіантом» – Іра твердо мала намір вийти заміж за олігарха.

Для того і влаштувалася в книжковий. Не варто шукати в цьому якоїсь прихованої логіки.

Іра (на відміну від Олени) не відрізнялася особливим розумом. Взагалі дивно, як жінку, насилу яка закінчила дев’ять класів, взяли працювати в книжковий магазин. Можливо, у відділі кадрів хтось з кимось побився об заклад.

Книги Іра на дух не переносила. Зате вміла робити собі зачіску, яка вражає уяву. Можливо, вона навіть була красива. Але ті, хто розгледіли це заважали «бойові обладунки нареченої»: блискучі тіні до брів, червона або темно-вишнева помада, леопардові кофтинки з шифону. Тільки ось тапки все псували.

Пластикові шльопанці, надіті на ноги в капронових колготках, робили Іру швидше продавщицею з ринку 90-х, ніж фатальний переможницею олігархів. Ось тільки міняти їх хоча б на босоніжки (не кажучи вже про закриті туфлі) вона чомусь не хотіла.

Але взагалі-то з Ірою (на відміну від Олени знову ж) було весело. Її безпосередність трохи пом’якшувала нашу злість на повну Ірину профнепридатність.

– Коли я вийду заміж і матиму другу дитину, – озвучила якось вона свою мрію. Одна дитина у Іри вже була, п’ятирічний Андрій, – вимагатиму у чоловіка німецьку коляску!

– Думаєш, він зможе дістати такий раритет? – здивувалися ми.

– Ну, нехай дорого, але це ж найкращі коляски!

Обідала Іра чіпсами і низькокалорійної колою. Хоча не кожен день, звичайно. Іноді голод брав своє, і вона купувала в кіоску великі смачні млинці з м’ясом або рибою. Іра не була товстою. Ну, трошки «в тілі», але не особливо-то і помітно. Якось раз вона розкрила нам «секрет»:

– Я на ніч дивлюся фільми жахів.

– Навіщо?

– Ну, як навіщо? Лякаюся, втрачаю калорії, і не гладшаю тому …

У якийсь момент Іра втомилася чекати свого олігарха і вийшла заміж чи за сусіда по дачі, чи то просто за сусіда. З книжкового звільнилася, продавати тепер щось не викликає у неї цікавості.

Правда, кофтинки вже носить розміру на три більше. Ну, так і полювати більше ні на кого не треба. Чоловік відреставрував для Іри стару дитячу  коляску, яка стояла у її мами на дачі. Загалом, деякі мрії все-таки збуваються.