По відношенню до неї я просто забуваю про все, і мені стає байдуже на все. Цікаво почути думку інших. Що мені робити? Раптом вона є моя доля

Мені було 17, я жив у селищі, навчався у простій школі, ріс у простій родині.

У школі з оцінками у мене було не дуже, у класі я не мав особливого успіху в однокласників, але… У мене було величезне бажання змінитися.

Якось до нас у клас прийшов новенький, і ось з нього все і почалося.

Його звали Дмитро, він був дуже веселий і життєрадісний чоловік, він мене покликав у гурток танців і ще 2-х дівчат із класу.

Ми дуже потоваришували, я почав дивитися на світ іншими очима, наче на мене одягли рожеві окуляри. Ми цілими днями проводили лише вчотирьох.

Через якийсь час я зрозумів, що мені дуже сподобалася одна дівчина з класу, але я ні як не міг їй про це сказати.

Через два роки, коли ми вже вступили до різних навчальних закладів, ми продовжували спілкуватися, але вже не так, як раніше.

І ось одного разу, я все таки вирішив подзвонити їй і сказати про все.

Ви вже здогадалися, що вона відповіла?

Відповідь була така: “Ти дуже добрий друг і ми не можемо бути разом”.

Я ж з образи їй дуже некрасиво відповів, про що зараз дуже шкодую.

Минуло вже кілька років. З багатьма уже встиг познайомитись, але її ніяк не можу забути.

Її карі очі, її посмішка. Коли сумно, одразу згадую про неї.

Зараз ви подумаєте, що це пише якийсь невпевнений в собі хлопець.

Боюся вас засмутити, я дуже змінився, працюю менеджером, маю твердий характер, оскільки керую співробітниками.

Майже ніколи не показую своє незнання чогось.

Але по відношенню до неї я просто забуваю про все, і мені стає байдуже на все.

Цікаво почути думку інших. Що мені робити? Раптом вона є моя доля.

Може, чи варто їхати до неї, добиватися її прихильності?