Заходжу я якось до соціальної мережі і бачу фото подруги з її благовірним. Під фото підпис, де вона дякує долі за такого дбайливого чоловікові, зізнається йому в коханні і не може повірити, що саме їй дістався такий скарб. Потім смайлики з поцілунками і сердечками.
Тоді я подумала, що теж хотіла би похвалитися своїм коханим, але абсолютно ніякого бажання це робити не було. А все тому, що він не заслуговує! Якби я написала правду, це б було типу: “За що?! Як, чому мені так не пощастило в житті?! За що мені таке “щастя”? За які гріхи?» і ще багато подібних запитань до Всесвіту про несправедливість.
Так, мій чоловік ще той ледар. Він просто хоче цілими днями лежати на дивані, гратися на своєму телефоні або дивитися безглузді передачі по телевізору. Піднімає п’яту точку мій Тарас тільки в тих випадках, коли потрібно наповнити шлунок чимось калорійним або сходити в туалет.
Я вже навіть перестала говорити про допомогу. Тарас всеодно переконаний, що прибирання, приготування їжі, прання, прасування – суто жіноча справа. Але якщо в будинку раптом щось ламається, то вже по його частині. Тільки як часто відбуваються такі поломки? Раз на декілька років!
Одного разу ми пішли погостити до Тарасового брата. Спостерігати за ним і його дружиною – це одне задоволення. У людей в сім’ї все просто шикарно, це ідеальні стосунки. Під час чаювання Макс швидко взяв все в руки: приготував чай, нарізав пиріг, положив кожному шматочок на тарілку. В кінці вечора він вимив весь посуд і сів поруч з дружиною, ніжно обійняв її за плечі.
Через тиждень вони приїхали до нас з взаємним візитом. Я хотіла не впасти обличчям в багнюку і показати наші ідеальні сімейні стосунки. Але Тарас був повною протилежністю свого брата. Він навіть не звертав уваги на наших гостей, продовжував лежати на дивані в позі царя, і ніяк не міг відриватися від свого гаджета.
Я покликала його допомогти мені, але, мабуть, це не царське діло, щоб допомагати жінці на кухні! Тарас мовчки проігнорував мене. Я вирішила не з’ясовувати стосунки при посторонніх, але всередині мене все кипіло! Якою ж злою я була.
Провівши наших гостей, я висказала чоловікові все, що накопичилося на душі. Він також не мовчав і почав звинувачувати мене в усіх гріхах! Назвав мене істеричкою, стверджував, що я завжди чіпляюся до нього!
Мій благовірний – справжня амеба. Він не має амбіцій, цілей і бажань. Він просто пливе за течією. Я навіть не розумію, як ми одружилися. Чи він став таким пасивним після весілля, чи я не бачила, якою людиною він був.
У своїх роздумах про майбутнє я уявляю поруч зі мною когось іншого: легкого на підйом, з гарним почуттям гумору і самоіронією.
Якщо я пропоную сходити в парк або провідати друзів, Тарас знаходить тисячу виправдань, щоб залишитися вдома. То пробки на дорогах дратують, то болить голова, чи він просто переїв і тепер йому зле.
Чоловік моєї подруги змушує її вивчати англійську мову разом. Інша знайома з чоловіком займаються спортом: бігають вечорами і відвідують спортзал. А я зі своїм чоловіком скоро почну деградувати. Він нічого не хоче!
Я не знаю, як розкачати свого чоловіка, як вдихнути життя в його жалюгідне існування. Адже я дуже хочу мати поряд коханого, з яким хочеться літати серед хмарин і дихати в унісон, з ким хоча б на край світу.
Що робити я просто не знаю, опускаються руки.
