Катерина сиділа за стійкою бару, спостерігаючи за усім, що відбувалося в елітному ресторані. Вона тільки почала працювати помічницею шеф-кухаря, і хоча її роль була далекою від творчого процесу приготування страв, робота з досвідченими кухарями обіцяла багато нових можливостей.
До того ж, Катерина мріяла про те, щоб піднятися кар’єрними сходами, отримати вищу посаду і зібрати достатньо грошей, щоб забезпечити собі та сину гідне життя. Всі ці можливості здавалися блискучими, і вона відчувала, що зможе подолати всі труднощі.
Перший день був насичений подіями. Спочатку вона зосередилася на підготовці інгредієнтів для страв, потім — на сервісному обслуговуванні. Проте одна зустріч того дня перевернула її уявлення про все, що вона знала.
Коли вона підійшла до залу, щоб перевірити, чи все готово до подачі страв, її погляд випадково зупинився на одному з постійних клієнтів. Катерина примружилася, бо ця особа була добре знайома… це був Дмитро. Її чоловік.
Він сидів за столом з двома іншими чоловіками, і навіть з відстані вона могла розпізнати його неофіційну манеру триматися. Це був той самий Дмитро, якого вона знала протягом всього їхнього спільного життя — спокійний, стриманий, завжди в хорошому настрої.
Та тепер все виглядало дещо інакше. Він був одягнений у дорогий костюм, а в його руках — новітній смартфон, який він не випускав з рук.
Катерина зробила крок назад. Вона стояла там, на кухні ресторану, і почала розуміти, що все, чим жили вони з Дмитром, було лише ілюзією. Ілюзія скромного життя, яке насправді було побудоване на брехні.
Під час вечері, коли Дмитро вийшов на десять хвилин, Катерина не змогла втриматися. Вона підійшла до його столу і тихо запитала у офіціанта, хто сидить за цим столом.
“Це постійні клієнти, пан Дмитро — один з наших найбільш впливових гостей”, — відповів офіціант з повагою.
Слова прозвучали як сніг на голову. Він був не просто інженером, як вона завжди думала. Він був кимось набагато більше, ніж вона могла уявити. І тепер, як вона повинна була це пережити?
Після того, як Дмитро повернувся за стіл, він побачив Катерину. Спочатку він не зрозумів, що вона робить тут, а потім, усвідомивши, що вона працює в ресторані, його обличчя змінилося.
“Катю, ти тут?” — його голос звучав дивно, але він швидко зібрався. Вона, відчуваючи його погляд, відчула, як важливою була ця зустріч. Вона спробувала усміхнутися, але не могла.
“Я просто працюю, Дмитре”, — відповіла вона коротко.
“Так, я бачу. Ти як завжди — любиш залишатися на своїй низькій посаді. Це твій вибір. Я ж завжди працював, щоб забезпечити нас і дати можливість жити краще.”
Ці слова застрягли в її голові, немов вони не були сказані насправді. “Забезпечити нас, Дмитре?” — Катерина зробила паузу. “Ти говориш це так, ніби ти не брехав мені весь цей час. Всі ці роки ти жив у розкошах, а я навіть не знала про це.”
Дмитро замовк, ніби не знаючи, як реагувати. Він не міг повірити, що вона дізналася про його таємниці. Але він не збирався здаватися так просто.
“Катю, послухай. Ти не розумієш. Я не хотів тебе турбувати. Я робив все для того, щоб ти не хвилювалася про фінанси, щоб ти та син мали все, що хочете. Усі ці подорожі, квартира, машина — це все для нас.”
“Але чому ти приховував це від мене?” — Катерина вже не могла стримувати емоції. “Чому ми з сином змушені були економити на елементарному, коли ти жив у своєму комфорті, навіть не намагаючись ділитися з нами тим, що маєш?”
Дмитро мовчав. Він розумів, що її питання не можна було ігнорувати, але як він міг виправдати себе? Він намагався переконати її, що все це було зроблено для їхньої “спільної вигоди”, але Катерина не могла більше вірити його словам.
Після вечері Катерина вирушила додому, вона вирішила, що настав час для змін. Вона не могла більше жити у брехні, і тепер, коли все це стало зрозуміло, їй потрібно було вирішити, чи залишатися в стосунках з Дмитром чи почати нове життя.
Вони сиділи за столом вдома, коли вона вирішила відверто поговорити з ним.
“Дмитре, я більше не можу жити так. Я не можу продовжувати бути твоєю тінню. Ти не дозволяєш мені бути тим, ким я є, і я вже не хочу бути частиною цієї гри”, — вона подивилася на нього, і його очі запитливо зустріли її погляд.
“Ти хочеш піти?” — його голос звучав здивовано, але вже й трохи злякано.
“Я не знаю, чи готова я піти. Але я не можу залишатися у тому, де є лише ілюзії. Я хочу бути чесною з собою, я хочу змінити своє життя, а ти…” — вона зупинилася, не знаючи, як це сформулювати.
Дмитро зробив глибокий вдих. Він розумів, що ситуація виходить з-під контролю, але він не міг уявити, що це кінець.
“І що ти хочеш від мене, Катю? Щоб я змінив своє життя? Я не можу цього зробити, я не знаю, як. Це просто те, що є.”
“Ти не хочеш цього робити. Ти звик до того, що можеш маніпулювати всім, навіть нами. Але я не готова бути частиною твоєї гри більше”, — вона відвернулася, стоячи на межі того, щоб зробити свій вибір.
Вибір був зроблений. Катерина розуміла, що їй потрібно почати нове життя, життя, де вона могла б бути собою, де не було б ілюзій, де її не змушували б жити під чужими правилами.
Катерина готова була ризикувати, але чи готовий був Дмитро поступитися своєю комфортною реальністю, щоб зберегти свою родину?
Дорогі читачі а що ви думаєте: чи можна жити в такій ситуації, коли одна людина керує всіма аспектами життя, залишаючи іншу в тіні? Чи можна повернути довіру в стосунках після такої великої брехні? Чи варто жити у комфорті, якщо він побудований на обмані?
Галина Червона
