Покинула навчання аби чоловік став на ноги, а він на них до іншої й пішов

Перший раз я заміж вийшла зовсім дівчиськом. Ми з чоловіком навчалися в інституті на одному курсі. Любов була, як в кіно, тому нікого не слухали, одружилися і тільки після весілля стали міркувати, як жити далі будемо.

А труднощів було повно: обидва з гуртожитку, допомога від батьків крихітна – їм самим би хто допоміг, стипендія смішна, а з підробітком складно – треба ж вчитися встигати. Ми обидва намагалися щось заробити, поки не зрозуміли, що так справа не піде.

На нашій сімейній раді вирішили, що чоловікові треба вчитися далі, а мені – шукати роботу, щоб забезпечувати тили. А потім, коли він отримає диплом і знайде роботу, я продовжу вчитися. Вирішили – зробили, тим більше, що з роботою мені дуже пощастило: батько моєї подружки взяв до себе в фірму. Спочатку на підхваті працювала, робила все, що накажуть, а потім зайнялася рекламою, і понеслося! Начальство, платить добре, мені теж цікаво. І чоловік спокійно вчиться, не смикається через брак грошей.

Потім він закінчив інститут, знайшов роботу, і я стала вже йому працювати допомагати, так як за два роки, досвід мала. Відновитися в інституті поки не вдавалося, потрібно ж було, щоб чоловік міцно освоївся в професії. А коли він встав на ноги, то на них і пішов далі – до іншої жінки. Так і закінчилося наше«неземне кохання».

Читайте також: Тернистий путь до першого причастя. Коли віра рятує

Залишилася я з незакінченою освітою, без чоловіка, на орендованій квартирі. Добре, що хоч робота була, і дітей не наважилися відразу завести. Стала думати, як бути далі. Продовжувати навчання – так жити нема на що, але довчитися обов’язково потрібно. Відновилася, але вже на вечірньому відділенні.

Три роки знала тільки: робота-навчання-робота. На сон часу не вистачало, не кажучи вже про особисте життя. Схудла до прозорості і навчилася спати в будь-якому місці і положенні. Зате ще до закінчення навчання мене на посаді і в зарплаті підвищили.

А як диплом отримала, так з другим чоловіком познайомилася. Відмінний хлопець, веселий, честолюбний, енергійний – ми з ним швидко і спільну мову знайшли, і одружитися вирішили. Працювали обоє, відповідно, і матеріально було легше жити. У другого мого чоловіка була мрія почати свій власний бізнес. Мрія – мрією, а початкового капіталу не було. Стали думати, що можна зробити. Вирішили на сімейній раді, що потрібно напружитися, взяти підробіток, і, щоб на житло заощадити, переїхати до його батьків.

Підробітки впали, в основному, на мене, тому що він після роботи  контакти встановлював, організаційними справами займався. Почався режим найсуворішої економії на всьому: на харчуванні, на розвагах, на одязі – я в осінніх старих чоботях майже цілий рік ходила два роки. Правда, чоловіка економія майже не стосувалася, так як він повторював, що йому потрібно заводити корисні знайомства для справи, тому потрібно виглядати, як слід.

З його батьками теж далеко не цукрове життя було: свекор пристойно випивав і скaндaлив, свекруха, розлюченa на все на світі, чіплялася постійно – нічим догодити не можна було. Але я намагалася якось крутитися, адже у нас була мета.

І ось, нарешті, ми взяли цей бастіон під назвою «власний бізнес»! Я сподівалася, що стане легше, що ми хоча б на приватну квартиру знову з’їдемо, але чоловік все просив потерпіти, мовляв, весь прибуток в справу повинен поки що йти. І все обіцяв, що скоро ми і квартиру купимо, і світ подивимося, і наряди у мене будуть з бутиків.

Всі свої обіцянки він виконав, тільки не зі мною, а з іншого дівчиною. Прийшов якось додому весь мало не в сльозах, і став жалібно каятися, мовляв, він розуміє, чим мені зобов’язаний, але любов сильніша за нього. А свекруха руки потирає, поспішала мене виставити швидше.

При розлученні виявилося, що його жадібність ще сильніше, ніж любов, порядність, почуття подяки і так далі. Вийшло так, що в його бізнесі мені взагалі нічого не належить, та й грошей на рахунках чомусь не виявилося. Зате після весілля з тієї дівчиною він відразу квартиру купив шикарну і машину представницького класу.

А я залишилася одна, в орендованій квартирі, без грошей і з роздумами, чому життя мене б’є весь час по одному і тому ж місцю ?! Невже моя довірливість просто вимагає, щоб мене використовували, обдурили і викинули на смітник ?!

Джерело