Тернистий путь до першого причастя. Коли віра рятує

– Марієчка іде! Диви диви як стирається малятко. Сама вперше.- втираючи сльози хустинкою шепотіла старенька.

А навпроти до Чаші йшло дівчаточко. Ніби лялечка з картинки, ніби янголяточко: малесенька білесенька, вся ніби аж з середини світиться. І лиш коли потрібно було переставити ніженьку її усміхнене обличчя на мить темніло від болю. Але вона йшла. Зупинялась перевести подих, навіть впала разочок, але йшла. І все її єство випромінювало таке щастя, що дивлячись на неї і ще не знаючи як багато для неї і для кожного в тому храмі вартують ті кроки, я плакала.

Була в Килини донька. І добра була дитина і слухняна. Та сталась з нею біда – збeсчeстив її ще малолітньою сусід. З тих пір малу ніби підмінили: тікала з дому, кричала, билaсь, крала. І у психологів і бабок Килина була а толку ніякого. Мабуть, так судилося. Росла донька а з нею і проблеми. Вже знали Килину і в лікарнях і в притoнах і в поліції – скрізь донька була. А Килина в свої 40 на шістдесят виглядала. Ні дня не мала жінка спочинку, ні хвилини радості.

Одного недільного ранку зателефонували до неї з гінекoлoгічнoгo відділення,просили терміново з`явитись, адже й самі не знали що мають робити. По приїзді здивованій Килині повідомили що її донька потрапила до них з крoвoтечею на шостому місяці вaгітнoсті. Намагаючись будь-що позбутись майбутньої дитини дівиця наковталась сильнодіючих пігyлoк і запила все це оковитою.

Читайте також: Коли Господь хоче покарати, він здійснює бажання. Бoжеволію, хоча сама у всьому винна

Життя доньки і плоду висіло на волосині. Лікарі нічого не обіцяли. Потягнулись години очікування. То було диво, але того дня ніхто не помep. Малесеньке синеньке створіннячко лежало в спеціальному боксі. Ніхто не обіцяв що житиме, ніхто не обіцяв що буде здорова. За порадою медсестрички далека від релігії Килина запросила священика аби охрестив онучку, і висповідав доньку, яка теж боролась за життя.

Чи може людина бачити і бути сліпою? Чи може людина чути і бути глухою? Прозріла Килина після спілкування з сивочолим священиком. Відчинив він перед нею двері у світ віри, впустив у темне згорьоване серце промінчик надії. Охрестив він тоді не тільки новонароджену а й Килину. Подарував молитовник і першу іконку.

Збирали на дороге лікування всією паствою непідйомні для Килини суми. Знаходили найкращих лікарів для маленької Марієчки. Три роки минуло. За той час наскладалась для Марійки ціла торба виписок і діагнозів. І скрізь писали: не ходитиме не розмовлятиме. А Килина лиш сміялась, бо мала віру.

І йшла до Чаші на своїх ніженьках малесенька Марійка. І дивились на неї крізь сльози віряни, а біля дверей на неї з бабусею чекала мати…

Анна К.