Вона сиділа на березі річки й тихо плакала, згадуючи останні слова, які він сказав: “Зрозумій, ти ще дитина і те, що ти відчуваєш до мене – це не кохання. Вибач, але я збрехав, я не кохаю тебе. А збрехав через те, що не хотів зробити тобі боляче. Я просто хотів спілкуватися. Ти плачеш? Це ще раз доводить те, що ти занадто мала для стосунків. Ти маєш навчитися ставитися до всього не так серйозно. Зараз нікому не потрібні твої сльози. Світ набагато гірший, ніж ти думаєш”. Не дослухавши його промови до кінця, Поліна встала і побігла світ за очі.
Опинившись на березі річки, дівчина випадково впала і пошкодила коліно. Вона не відчувала болю, тільки сльози котилися по обличчю. «Але він має рацію, – сказала Поліна своєму відображенню у воді, витираючи сльози, – в 15 років тільки починаєш жити. Але ж він. Чи є два роки такою величезною різницею? Знайшовся розумник. Так, я ще дитина, але ж саме діти кохають всім серцем. Моє серце розбите, мені боляче”. Провівши дві години на річці Поліна заспокоїлась і пішла додому.
Через 3 роки.
– Вибачте, ми раніше ніде не зустрічалися? – Денис звернувся до молодої дівчини, яка стояла на автобусній зупинці.
Дівчина, обвела поглядом з голови до п’ят молодого чоловіка і холодно відповіла:
– Я сумніваюся в цьому.
Денис знову подивився на незнайомку і, не сказавши більше нічого, відійшов від неї. У цей момент до зупинки під’їхав автобус. Люди почали заходити до салону і вона була серед них. Всю дорогу хлопець не відводив погляду від молодої дівчини з великими очима кольору міцного чаю. Підсівши до неї ближче, Денис знову запитав:
– Ну, якщо ми не знайомі, можливо, виправимо це?
– Я не знайомлюся в громадському транспорті. До того, я вже виходжу, відповіла холодно Поля.
Автобус зупинився і дівчина вийшла. Денис пішов за нею, продовжуючи розмову:
– Я Денис і ми вже вийшли з транспорту.
У цей момент дівчина різко повернула голову і пасмо волосся, яке лежало на її плечах, опинилося за спиною.
– Поліна? – вигукнув Денис. — Це ти?
— Звідки ти знаєш моє ім’я? – досить спокійно запитала дівчина.
Ми зустрічалися два або три роки тому, ти не пам’ятаєш? Потім ти ще переїхала жити до своєї тітки, після нашого розриву.
– Ах, так, думаю згадала, давно не бачилися. – сказала Поліна, злегка скрививши губи у посмішці.
– Можливо, зустрінемося сьогодні?
– У мене сьогодні багато роботи, я сумніваюся, що вийде.
– А завтра?
– Завтра можна. Зателефонуй мені сьогодні ввечері – скажу де ми зустрінемося. Бувай.
Повернувшись Поліна пішла, а Денис довго проводжав її поглядом.
Настав вечір зустрічі. Денис сидів за столиком в кафе, чекаючи свою давню знайому. Через 5 хвилин з’явилася Поліна і, озираючись навколо, сіла поруч з Денисом.
– Привіт Полін, ти так сильно змінилася за весь цей час. – почав Ден.
– Минуло лише три роки, моє життя не сильно змінилося, як і я. Можливо розкажеш чим зараз займаєшся?
Старі друзі розмовляли кілька годин, за весь цей час Поліна замовила лише чашку зеленого чаю.
– Вже пізно, я, мабуть, піду – сказала дівчина.
– Ще 5 хвилин, я хотів тобі дещо сказати – зупинив її Денис.
– Я слухаю.
– Того дня, коли ми розійшлися, я тобі багато чого наговорив. Якби ти мене кохала, я б розбив твоє серце, – з посмішкою сказав Денис, – але яке кохання в 15? А вчора я побачив тебе і не впізнав. Тільки по родимці на шиї, адже це твоя родзинка. Ти так сильно змінилася, стала ще гарнішою, але з тобою щось не так. Кудись дівся блиск з твоїх очей, ти за цілий вечір жодного разу не посміхнулася, а раніше не могла жити без цього.
Я хотів тебе тоді повернути, але ти змінила номер і поїхала. Я не кохав тебе, але дуже сумував за тобою. Мені не вистачало тебе. Ти була такою – безтурботною дівчинкою, дивиться великими очима десь далі, ніж в душу. Я впевнений, що ти й досі така, можливо, нам варто спробувати все спочатку?
Денис договорив і подивився на Поліну. Вона сиділа і холодно дивилася йому в очі.
– Ось гроші. – дівчина поклала кошти на стіл, – це за чай. Денисе, я вже не та. Того дня я вирішила стати такою, як ти мені порадив, бути байдужою до всього. Я взагалі не плакала після того. Та й сміялася не пам’ятаю коли востаннє. Лише декілька слів сказаних з твоїх вуст змінили все моє життя. Дякую за цей урок. А ще то було моє перше кохання. Сподіваюся, що наступне моє кохання не змінить моє життя так радикально.
Поліна встала із-за столу і пішла. А Денис ще довго сидів на місці, думаючи про все, що колись наговорив дівчині.
