– Пиріжки! Кому пиріжки! Гарячі, домашні пиріжки!
Почувши крики до болю знайомого голосу, Поліна злякано дивилася на всі боки. Побачивши жінку з візком, яка голосно закликає купити пиріжки саме у неї, Поліна кулею метнулася і зникла в магазинчику неподалік.
– Уф, пронесло! – видихнула Поліна і перевела дух.
– Від когось ховаєтеся? У нас є чорних вихід. – продавчиня сліпуче посміхнулася дівчині.
– Ні-ні, дякую. Чорний вихід точно не потрібен. – розсміялася Поліна.
– Від кого утікли? Від натовпу шанувальників?
– Якби ж то … – зітхнула Поліна. – Бачите там жінку з візком? – Поліна вказала пальцем через прозору вітрину.
– Бачу. – кивнув продавчиня.
– Свекруха моя. – приречено видихнула дівчина.
– Невже? Так Ви і є та сама вертихвістка? Поліна?
Поліна обернулася і підняла здивовано брову.
– Вас весь ринок знає. Тамара тут майже всіх годує. Аж надто випічка у неї смачна, всіх конкурентів вижила. А за торгівлею і про особисте поговорити любить. Я чула. – ще раз посміхнулася продавчиня, на чиєму бейджику красувалося красиве ім’я Віолета.
– Знаючи Тамару Василівну, я здивована, що Ви не кинулися на мене з осиковим кілком.
– Ой, що Ви! Про Вас стільки всього поганого розказано, що я горіла бажанням побачити на власні очі таку чудову дівчину! Мені теж зі свекрухою не пощастило. – махнула рукою Віолетта і запропонувала: – Може, чаю? Прохолодно на вулиці.
– А давайте. – погодилася Поліна. – Може, на ти?
– Давай на ти.
Через 10 хвилин дівчата дивилися у вікно, пили чай і сміялися над вигадками Тамари Василівни.
– Серйозно? Гроші відбираю у чоловіка? Ой, згадала! Він як додому з зарплатою приходить, я відразу з качалкою його зустрічаю і все забираю! – реготала Поліна.
– Так. А ще діти у тебе не від чоловіка і підкупила ти лабораторію, в якій Тамара робила тест на спорідненість з онуками!
– Яка я підступна!
– Поліно, а ти пиріжок будеш? Свіжий, сьогодні у Тамари купила. – запропонувала Віолетта.
При згадці пиріжка, особисто приготованого Тамарою Василівною, в пам’яті Поліни спливла картинка: брудна кухня, заляпана жиром плита, таргани, які строєм марширують по всіх поверхнях, і мошки. Поліну пересмикнуло:
– Ні дякую. І тобі не раджу! – Поліна відразу пояснила свою пораду.
– Фу! І ми всім ринком це їмо? Фу! У житті у неї більше нічого не куплю! І з молочки дівчат попереджу, щоб не брали.
Дівчата поговорили ще хвилин 10 і попрощалися. Поліна ще зробила покупку, щоб хоч якось віддячити Віолетту за чай.
– Забігали! Я тиждень через тиждень працюю. Ще поговоримо. Я тобі про свою свекруху розповім!
– Обов’язково забіжу! – помахала рукою Поліна, радіючи випадковому знайомству – Віолетта їй дуже сподобалася.
– Привіт, мам, ти що до нас ні світ, ні зоря? – сонний Павло стояв на порозі квартири і в подиві дивився на Тамару Василівну. – Ти ж куховариш вранці?
– Більше не куховарю! – Тамара Василівна метеором влетіла в квартиру.
Поліна налила свекрусі чай і нарізала бутерброди.
– Не їдять! Раніше за пару-трійку годин все розбирали, а зараз кривляться і просять до них не ходити! Не розумію, що не так? Виручка впала, продукти вдома псуються. Окупність – нульова, більше на кухні плюхаюся. Що їх не влаштовує – не зрозуміло. – квапливо жуючи, скаржилася Тамара Василівна.
– Може, з дому їжу приносити стали? – припустив Павло.
– Кілька місяців не носили, а тут вирішили носити. Ще й всі відразу? – з сумнівом сказала Тамара Василівна. – Ні, тут справа нечиста.
– Може, їх підкупив хто-небудь? – з серйозним обличчям запитала Поліна.
– У сенсі – підкупив? – Тамара Василівна з підозрою зиркнула на невістку.
– Я що сказала підкупив? Перекупив! Я хотіла сказати – перекупив. – як ні в чому не бувало посміхнулася Поліна.
Історія реальна, фото ілюстративне
