Одного разу під час травневих свят до мене звернулася одна дуже старенька бабуся, з проханням допомогти продати її квартиру. А переїхати вона хотіла в приміське селище. За її словами, там у неї жила подружка, та й повітря було набагато чистіше, ніж в місті.
Ми як зазвичай домовилися про зустріч, і я приїхав за вказаною адресою для знайомства з власницею і її квартирою. Бабусю звали Анна Петрівна, вона дуже охоче розповідала про себе, про свою молодість, про квартиру, і про те куди і чому вона зібралася переїжджати. За її словами, вона була самотня і хотіла жити ближче до подружки, з якою вона мріяла «Гуляти лісовими стежками».
Я зробив фото, опис квартири і зайнявся її продажем. Через кілька тижнів переглядів, у нас нарешті з’явився покупець. Анна Петрівна дуже переживала, що «залишиться без грошей і без квартири» після продажу, і тому ми заздалегідь знайшли в приміському селищі кілька варіантів, які повинні були їй сподобатися. Напередодні домовився про переглядах з власниками і ріелторами.
Заїхав за Ганною Петрівною, а вона подивилася на мене немов вперше і як закричить: «Куди ти зібрався мене везти ?! Я стара жінка, невже ти не бачиш?! Я нікуди не поїду і не збираюся переїжджати!» І зачинила переді мною двері.
У цей вечір ми повинні були авансувати бабусину квартиру. Я вибачився перед покупцями, пояснивши, що виникла невизначена ситуація і ми беремо паузу. Але на наступний день Анна Петрівна знову підтвердила, що не збирається нікуди переїжджати. Історія з продажем її квартири закінчилася.
Минув рік. Мій колега приїхав із зустрічі від нового клієнта і показує фотографії квартири, яка прийшла йому для продажу. Я дуже здивувався, це була квартира «моєї» Анни Петрівни! Невже вона знову переїжджає? Як з’ясувалося – знову, туди ж, в загальному повторюється минулорічна історія. Коли через пару показів мій колега повідомив бабусі, що її квартиру купують, вона тут же включила задню передачу і в грубій формі відмовилася куди-небудь їхати, переїжджати і взагалі продавати квартиру.
Минув ще один рік. Я займався одним іпотечним клієнтом – підшукував йому квартиру. Переглянув вже цілу купу варіантів і наткнувся на знайомі фотографії. Заради цікавості подзвонив по оголошенню ріелтору, той підтвердив, що квартира на продаж, виставлена не так давно. Я запитав – чи не Анна Петрівна її господиня? Ріелтор дуже здивувався, але підтвердив, що вона сама.
Згадавши свій попередній досвід, я відмовився від перегляду. З тих пір кілька разів бачив цю квартиру в продажу в різний час. А ще з’ясувалося, що з Ганною Петрівною знайомі багато моїх колег з інших агентств. Було схоже, що таким чином вона розважалася, граючи в продаж квартири і вносячи різноманітність в своє сіре самотнє життя.
Я подумав, напевно такі самотні люди як ця бабуся рано чи пізно стають жертвами яких-небудь аферистів. А якщо вона все-таки продасть квартиру пересічному покупцеві – чи будуть у нього проблеми потім, коли вона передумає або скаже що не розуміла що творила?
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
