Жила була сім’я, з двома близнюками трирічного віку. Після шести років шлюбу чоловік оголосив дружині, що покохав іншу. Серцю ж не накажеш. Постало питання про розлучення. Віра, так звали дружину, на диво спокійно відреагувала на це.
Віра була з села, до слова сказати. Вона сама завела розмову про аліменти, і що так буде краще для дітей. Коли чоловік зрозумів, про що мова, у нього очі полізли на лоб. Віра просто і спокійно сказала, що з точки зору благополуччя дітей, краще їх залишити в чоловіковій квартирі, де вони вже звикли, і в садку біля будинку. Вона сама буде оплачувати аліменти, забирати їх до бабусі в село на літо, дзвонити щодня, приїжджати у вихідні. Що нічого дітям поневірятися по орендованих квартирах, в кінці кінців це чоловік затіяв розлучення.
Віра зібрала валізу і поїхала, не дивлячись на вмовляння. А чоловік залишився в повній розгубленості, він не знав що з цим усім робити. Коханка теж зажурилася, вона зовсім не очікувала такого повороту, і чужі діти нікому не потрібні. І няньчитися з чужими дітьми не входило в її плани.
А він мав шукати няню, вчитися заплітати кіски, варити кашку.
А як ви ставитеся до ситуації, коли діти залишаються з батьком, а не матір’ю? Засуджуєте ви Віру, що вона так вчинила?
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
