Потім шкодуватиме донечка, та пізно, не повернеш жодної миті” – думала Зіна.Зіна прожила нелегке, але щасливе життя. Її 55 років. Досі працює, чоловік на пенсії. Має двох онуків — п’ять і сім років

Дочка каже, що я погана бабуся. Нещодавно я посварилася з нею через те, що не хочу сидіти з онуками.

Зіна прожила нелегке, але щасливе життя. Її 55 років. Досі працює, чоловік на пенсії. Має двох онуків — п’ять і сім років.

Дочку народила у двадцять років і виховала її без допомоги бабусь та дідусів. Їхні з чоловіком батьки жили далеко.

Чоловік був військовослужбовцем, тож вони часто переїжджали. У неї самої завжди вистачало часу і на дітей, і на чоловіка, і роботу.

Якось крутилася і все встигала, хоч дуже втомлювалася.

Зараз Зіниній дочці 35, вона ніде не працює. Раніше вона ніколи не відмовлялася допомогти з онуками, було тільки на радість. Вони часто ходять у гості до друзів і без дітей або виїжджають на якийсь відпочинок, і вечорами діти залишаються з жінкою.

І ніхто не зважав на той факт, що немолода уже жінка після роботи і теж втомлююся.

У Зіни самої чоловік відчував недомагання і ще в придачу багато домашнього клопоту. Деколи і до  кухні немає сил дійти.

Нині дочка просто поставила мати перед фактом: вони їдуть на два тижні у відпустку, а онуки залишаються у нас.

І тут Зіна не витримала, сказала, що в неї теж має бути відпочинок! Все життя з нею ніхто не рахувався, і їй це набридло.

Батьки Зіниного зятя живуть із нами в одному місті, але чомусь вони дуже рідко брали онуків до себе.

Жінка сказала, що втомилася, нехай вирішують це питання якось самі. Дочка сильно образилася і сказала, що вона егоїстка.

“Це я егоїстка? Як мати я дала їй все, що могла, намагалася їй ні в чому не відмовляти, в межах норми, звичайно. Просто не хотіла, щоб вона почувала себе гірше за інших дітей” – обурено говорила сама до себе Зіна.

До цього жінка ніколи не відмовляла у проханні посидіти з дітьми. А варто було раз відмовити, і вона тепер погана.

Жінка начебто й відчуваю докори сумління, але все одно не хотіла цього разу сидіти з онуками.

У жінки вже такий вік, то поперек дасть про себе знати то поряд бігають малі  діти, яким увага потрібна.

“Втомилася я дуже, думаю, що настав час «пожити собі». Але моя дочка, мабуть, так не рахує. Я хотіла нормально сісти з нею і поговорити, може вона мене зрозуміла б по-людськи. Але тепер вона навіть чути нічого не хоче” – говорила та жалілася одночасно Зіна своєму чоловікові.

Він її начебто розумів і підтримував, але в цьому конфлікті вирішив дотримуватися нейтралітету і не хотів втручатися.

“Думаю, дочка згодом зрозуміє мене. Але мені хочеться пояснити їй, чому я так вчинила. Хочу побачити розуміння зараз, а не коли у неї будуть дорослі діти та онуки” – роздумувала жінка.

“Ну, в чому я тут не права? У тому, що вважаю, що все, що я мала дати своїй дитині, я вже віддала? Я все розумію, але ж є якісь межі. Чому моя дочка не хоче зрозуміти, що цей період її спілкування з дітьми найцінніший, а вона намагається відгородитись від них. Потім шкодуватиме, та пізно, не повернеш жодної миті” – думала Зіна.

Жінка коли дивиться на фотографії, де її дочка була маленькою, потім  дитячий садок, школа, часто плаче за втраченими моментами. Весь час була зайнята.

Зіна хотіла б  дізнатися думку інших бабусь, хто як вчинив би вчинив у цій ситуації. А то якось жінці б не хотілось почуватися найгіршою бабусею на світі.