Погода була чудовою і я вирішила вирушити по магазинах. В одному з торгівельних центрів зустріла свою однокурсницю Дашу, в інституті ми з нею дружили також.
Дашка була дуже привабливою дівчиною, а зараз перетворилася в красиву, інтелігентну жінку з чарівною усмішкою і витонченими манерами. Джерело.
Вона стала досить успішною жінкою, але в душі залишалася все тим же пустотливим дівчиськом. Ми весело сміялися, згадуючи студентські роки і непомітно перейшли до дня сьогоднішнього. Я розповіла про своє сімейне життя, вона уважно слухала мою історію, а потім як розплачеться.
– Даш, ти чого? Все гаразд, найстрашніше вже позаду, я майже впоралася, – повторювала я, як папуга.
Жінка витирала сльози і однією рукою весь час смикала палантин, здавалося, що вона сильно нервує.
– Зараз я поділюся тим, що пережила, – сказала Даша і почала розповідь, а її обличчя в одну мить стало випромінювати біль і стpaждання.
«Ти ж пам’ятаєш, мою молодшу сестру Анюту? – говорила жінка.
В один із днів я повернулася з роботи трохи раніше. Увійшовши в квартиру, почула якісь незрозумілі звуки, щоб уточнити, звідки вони доносяться, попрямувала в кімнату і побачила напівoгoлeниx, чоловіка і мою сестру, чим вони займалися, пояснювати не треба.
В той момент світ перестав для мене існувати, здавалося, що це стpaшний сон, і я ось-ось прокинуся. Але на превеликий жаль це була реальність.
В одну секунду я втратила найближчих мені людей: сестру і чоловіка. Через деякий час сусідка розповість, що часто бачила у нас вдома мою сестру, поки я на роботі.
З того часу минуло вже майже два роки, а біль ще живий, як я не намагаюся забути. З чоловіком розлучилася, з сестрою спілкуватися не можу, тільки двоє дітей – моя радість і сенс життя».
Читайте також: “Що, зраднице? Нормальні жінки хлопців наpoджують, а ти?”: Навіть помиpaючи від голоду, ступити на доньчине подвір’я не наважився
Закінчивши розповідь, Даша знову розплакалася, мені було щиро її шкода, і я розуміла її біль. Підібрати правильні слова в такій ситуації дуже важко, я міцно обняла її за плечі, як в юності і заплакала. Ми обмінялися телефонами і розпрощалися.
Я йшла додому з важким вантажем в душі, яке непередбачуване наше життя, і як ми самі, його ускладнюємо своїми хамськими вчинками стосовно до людей, які нас люблять. Моя історія в порівнянні з подіями в житті однокурсниці здавалася, просто казковою.
Увечері, лежачи на дивані, я міркувала, як добре, що мій чоловік загуляв на стороні, адже у мене теж є молодша сестра.
