У них була звичайна сім’я. Він, вона і двоє дітей. Все як у всіх: справи, турботи, будинок, робота. І все б нічого, але чомусь він не хотів, що б вона була щасливою.
Починалося все добре, романтика, любов, всюди разом, завжди поруч. Йшли роки. Після появи дитини все змінилося. Вони перестали разом ходити куди-небудь. Він не хоче. Вони навіть рідко гуляють всією сім’єю. А коли гуляють в парку, він іде з молодшим сином в ліс, а її залишає з дочкою на майданчику. Він вважає це нормою. А вона інша.
Вона хоче жити і радіти. Вона хоче як раніше разом скрізь і завжди. Він хоче бачити її завжди в гарному настрої і дорікає якщо навпаки. Вона хоче підтримки і опори, а отримує докори і байдужість. Ні, він хороший. Він не п’є, не курить, працює, допомагає з дітьми, навіть іноді буває ласкавий. Але їй все чогось не вистачає.
Коли їй вдається кудись вирватися і відпочити душею, і вона повертається додому в чудовому настрої, він обов’язково до неї причепиться і зіпсує все. Навіщо? При цьому він не вважає, що ображає її. Він вважає, що кожне сказане ним слово – правда. А на правду, як відомо, не ображаються.
Коли вона говорить, що він її образив, він все заперечує і йому плювати, що вона відчуває. У такі моменти їй хочеться зібрати чемодан і поїхати. Виїхати самій. Далеко далеко. Забути про все. Просто хочеться стати вільною і щасливою. Але! Вона не може. Вона мати. У неї двоє дітей. Вона їх любить. Любить так сильно, що ніколи не зможе їх залишити, не дивлячись ні на що.
А він? А що він? Вона не знає, що відчуває до нього. Любов, прихильність або просто звичку? І так було довго. І ось одного разу він прийшов з роботи додому. А вдома тиша. Ніхто не бігає, не шумить, не плаче. У квартирі чисто, на плиті гаряча вечеря. Все як він мріяв. І на перший погляд все як завжди. «Напевно гуляють» – подумав він. Взяв телефон і набрав її номер. Ні з першого, ні з другого разу йому не відповіли. «Напевно не може» – подумав він. І став займатися своїми справами. Коли він зайшов до кімнати, на середині столу лежав невеличкий аркуш паперу. На ньому було написано всього три слова. “Я втомилася. Вибач…”
Фото ілюстративне з вільних джерел
