Поїхала я в один монастир на всеношну і на сповідь.
Приїхала до початку, але дуже хотіла їсти. А там, недалеко від входу, монастирський магазин з випічкою, чаєм-кавою й іншими смаколиками. Пише slovo.today
Зайняла чергу, і коли вона якраз підійшла, переді мною влазить мужик.
«Я вже відстояв, брав тільки що, так що будьте ласкаві і т.д.»
Читайте також:“Боже, як Борисові не пощастило” – З одною дружиною розлучився, з другою теж не зжився
Огuдний мужик! Бритоголовий, на понтах. Гаманець товщиною моєї сумки, куди поміщається абсолютно все. Шлейф одеколон
– Мені кави! – Каже. – Дві!
– Розчинна? – Запитує продавщиця.
– Мені натуральну і найкращу, – каже мужик.
А «гoлений» ще замовив якихось пирогів, тістечок, ще чогось
«Що, дружина не може спекти, або коханка? – думала я про себе. – І взагалі, я на сповідь спізнююся ».
І кидаю на нього такі погляди, що він просто в попіл згoріти повинен. Але на мене він навіть уваги не звертав – не його польоту птах.
Нарешті, він взяв все, що йому треба, і вийшов.
П’ю чай, дивлюся у вікно. І бачу, як цей нахабний мужик свою «найкращу натуральну каву» безхатькам віддає.
Вони там неподалік розташувалися. І пироги свої з тістечками.
Я аж поперхнулася. Не витримала, підійшла до них.
– Це ви для них все купували?
– Так! В мене сьогодні день народження. Пригощаю ось.
Принюхалася – тверезий.
– Вітаю! Можна я тут постою з вами? (Цікаво ж).
– Стійте, звичайно.
Вуха нагострила, а він безхатька розпитує, що з ними сталося і т.д.
Підтяглися до нашої «компанії» дві церковні бабусі. Теж в монастир йшли. І стали безхатькам говорити, що, типу, так жити не можна, треба працювати. Ну і я підтакувала
А мужик цей, поки ми проповідували, штанину одному безхатьку підняв, а нога вся гнила, смеpдючa. Він її oбмацує. Прямо гoлими руками. Я аж не витримала:
– Ви не боїтеся?
– Я ж ЛІКАР, – каже.
Оглянув, написав на папірці якісь ліки і грошей дав на них.
Дивлюся я на дядька, але ж нормальний мужик. Очі добрі. А чого я про нього тільки не подумала.
А безхатьки – задоволені. Тістечка з кавою їдять
І попленталася я на свою сповідь. Тільки сенсу »